“Чому українцям не потрібна інформація з ДНР”, або “Я повернулася звідти пацифісткою”

Читаю матеріал Мар’яни П’єцух на УПоротих – і розумію, що я з героями матеріалу живу в різних світах.

Як журналісту мені було цікаво і вкрай важливо побачити все своїми очима. До цього я постійно висвітлювала події в АТО і відчувала, як мені бракує погляду з з іншого боку.

З якого “того боку”? З боку ДНР? Ну, тобі може й бракує – а нам навіщо знати, що “сепаратістенфюрер” Захарченко чи його фанати думають про окупацію Донбасу?

“Інакше ми самі розділяємо людей на своїх і чужих, будуємо стіну між ними, мовляв, тут всі патріоти, а там всі зрадники. Але ж, насправді, не все так просто і однозначно”, — пояснює журналістка.

Ну-у-у, дорогая моя, аргумент “не все так однозначно” – це настільки тупо, що навіть слів немає. І за неакуратне пересмикування між “всі” і “більшість” – по руках треба бити. Це рівень першого курсу Бердянського інституту підприємництва, не вище.

завдання журналіста не лише боротися за сенсації та ексклюзиви, але і за уми тих людей, які там живуть. Вони нас дивляться в інтернеті, і коли бачать, що ми про них не забули, показуємо дійсно те, що в них відбувається, їхні проблеми, то це ламає їхні стереотипи, що українські ЗМІ все перекручують

Ще один образчик тупої спроби надурити читачів. Чи може ця журналістка думає, що у всіх така коротка пам’ять, як у неї? 10 років – з 2003-го (початок антиющенківської істерії на Донбасі) до 2013-го року у цих людей, жителів Донбасу, був доступ до всіх ЗМІ, ба більше – можливість вільно їздити по Україні і бачити все своїми очима. Що воно їм дало? Нічого. “Тимошенко хотіла обмотать Донбас колючой проволокой” – оце і все. Тому вірити у те, що хтось там буде шукати її репортажі – і що вони когось там переконають – це як мінімум ДУЖЕ наївно. Як мінімум.

За її спостереженням, частина тамтешнього населення вже не вірять ні російським, ні місцевим телеканали, які не показують усіх проблем: “А 80% людей взагалі байдужі, яка буде в них влада, аби тільки не було війни. Тому за уми людей треба боротися, а не відмовлятися від них

Вони все життя жили за таким принципом. І самі собі накликали війну. Про які уми взагалі мова? Де там уми?

Після чого з нею зв’язалися і повідомили, що звільнять хлопця за умови, що вона привезе з собою в Донецьк три знімальні групи українських каналів.

Гм. Тобто таке прохання зовсім-зовсім не здивувало і не насторожило? Ну-ну.

У результаті журналістам довелося на вимогу “денеерівців” ще й відвідати Донецьку лікарню та вислухати прояви люті від постраждалих від обстрілів донеччанин.

“Вони на нас кричали, проклинали, і потім це показували на місцевих каналах. Це важко було витримати” — пригадує Олена

Я не вірю в те, що людина з вищою освітою не може скласти 2+2 – і зрозуміти, навіщо її туди пускали, навіщо їй видавали акредитацію, навіщо взагалі ДНРівцям потрібні українські ЗМІ на своїй території. Не вірю. Це елементарна математика.

Якщо ми плануємо жити з ними в єдиній Україні, нам потрібно зрозуміти, що з ними відбувається, про що вони думають, як вони змінюються. А ще, щоб побачити і передати, “, — каже Леся

Це треба розуміти як “ляпнула не подумавши”? Чи як частину путінського плану “Заберіть Донбас назад – але автономією у складі конфедерації”? Я не знаю. Але дуже схоже.

“Те, що зникла цікавість — це симптоматично. Ми можемо скільки завгодно разів кричати “Донбас — це Україна”, писати великими літерами “Крим — це Україна”, але якщо нас там нема, якщо не цікавить, як вони там живуть, це свідчить про зворотні речі”

Дивіться, як чітко людина включає дурака. “Крим – це Україна” – це не “Кримчани – це українці”, правда ж? А вона швиденько поставила тут знак рівності і робить якісь свої висновки.

“Те, що там робиться, треба бачити всім. Я звідти повернулася пацифісткою. Чим більше людей це побачить, тим швидше закінчиться війна”, — переконана Ганжа

Тут рівно два варіанти. Або людина просто дурна і не розуміє, як діють всі ці механізми, і що ні від чийого бажання (крім людини в Кремлі) ця війна не закінчиться. Або це частина загального московитського плану “примирення”, який зараз відбувається – “Сніданок на кордоні” і так далі. Що реалістичніше – вибирайте самі.

Хіба українцям нецікаво, що там відбувається?

Це американський журналіст Джошуа Яффа, який приїхав на Донбас – правильно, з Москви. Чувак, да, нам нецікаво, що там відбувається. Ми і в дірку сільського сортиру не заглядаємо – бо нам теж нецікаво, що там з нашим гімном відбувається. А тут, крім гидливості, додається ще й біль – бо у багатьох українців там загинули чи зникли безвісти друзі, рідні, знайомі. Навіщо матері загиблого солдата знати, чим живе це ДНР?

” Проте для мене кращі репортажів з гарячих точок — це ті, які показують біду та потворність війни, а не визначають, чия сторона конфлікту більш права чи менш права. Тим більше, рідко так буває, що є абсолютно права і чиста одна сторона конфлікту. Навряд, чи війну можна показувати виключно у чорних і білих кольорах”, — вважає американець.

“Всі винні”. Фініта.

Знаєте шо, шановні українські і не тільки українські журналісти – ідіть нахуй. Мені, як жителю України – не потрібні новини з окупованих територій, я не цікавлюся життям людей на тих територій, мені не потрібна ваша робота там. Тому не треба посилатися на якусь там суспільну користь. Їздите туди за рейтингами і ефектною вивіскою – “Тільки у нас – репортаж ЗВІДТИ!” – їздіть. Тільки не треба плакатся, що тут вас ніхто не хоче розуміти.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s