Пост проплачено… Кимось проплачено, треба тільки розібратись – ким. А пока розбиратимусь – читайте.

До наступних президентських виборів ще далеченько – більше 2,5 років. Але розмови про 2019-й все одно точаться уже зараз. То чому б не пофантазувати на тему. Один із головних моментів у роздумах про сьомі вибори – це другий строк Петра Порошенка.

Тут є безліч позицій і думок. Я скажу свою. Якщо на зовнішньому фронті Петро Перший (ви ж не забули, що у нас президентські імена ходять парами? Я не на Симоненка натякаю, якшо шо 🙂 ) працює скоріш в плюс, ніж в мінус – то на фронті внутрішньому ситуація зворотна. Всі ці Кононенки і прочая, і прочая. Ви краще за мене знаєте.

Та й взагалі – на мою скромну думку, в Україні ще років 20-30 більше одного строку на одну людину буде забагато. Тому неминуче постає питання – хто замість Пороха? Ні, я не про те, що “а хто крім нього?” Я взагалі проти таких формулювань, бо незамінних людей не буває. Але реально – хто може стати таким наступником Пороха, щоб це пішло в плюс для країни?

Так, звісно, зараз про це говорити зарано. Порошенко за півроку до виборів не був не те що імовірним переможцем – а взагалі як учасник перегонів не розглядався. Але приказку про сани, які треба готовити влітку – ніхто не відміняв. Тому хоч-не-хоч, але треба дивитися наперед. На ці 2,5 роки.

І тут виникає проблема. Беремо вибори-2014. Результати виборів – з другого місця починаючи (і десятим закінчуючи):

Тимошенко

Ляшко

Гриценко

Тигипко

Добкін

Рабінович

Богомолець

Симоненко

Тягнибок

Чесно кажучи, жоден із персонажів – принаймні, так видається зараз – ні в який плюс для країни не буде. Можливо, найменше зло із цього списку – Гриценко, але його малоадеквані коментарі на різні теми змушують сумніватися у цій “найменшості”. А всі інші на чолі навіть парламентсько-президентської України… Чесно кажучи, навіть уявляти не хочеться.

То я до чого веду. Очевидно ж, що гідна і навіть краща заміна Порошенку є. Я зараз не буду називати прізвища – у кожного буде свої 2-3 кандидати. Але вони, ці кандидати є. То, на мою думку, людям, які тою чи іншою мірою причетні до формування громадської думки – називайте їх топ-блогерами чи якось інакше, головне не назва, а суть – варто було б завчасно визначити спільну кандидатуру. А потім її, цю кандидатуру, втюхувати в мізків того середньостатистичного піпла, який по суті і вибирає президента.

Бо якщо ці топ-блогери, як і на минулих виборах, як і в принципі на цей момент – знову зацикляться на “аудіторії фейсбуку” (або розсваряться навколо питання, хто із їхніх кандидатів кращий, традиційно обсираючи не тимошенок з ляшками, а своїх прямих опонентів), то все завершиться так само, як і до цього. Народ браво голосує в інтернеті – а потім виходить в офлайн, читає результати і офігєває: “А що це таке?!” Та те, любі мої, що вас настільки мало, що ваші результати є аж ніяк не показовими. І що працювати треба не з тими, хто по фейсбуках сидить – а з простими людьми, які не читають Шрайка чи Кутєпова.

Бо інакше – Тимошенко, Ляшко, Тигипко чи Добкін. Правда, прекрасний вибір? (До речі, на їх фоні Порошенко різко починає виглядати ледь не рятівником нації. А це така сама крайність, як і обпльовування  ПОПа з ніг до голови.)