Куди я попав і де мої гроші?

Або – дайте ПеНіСу віагри.

Тут, кажуть, днями в столиці відбувся, як любить говорити моя мама, “збір блатних і шайка ніщіх”. На Софійському майдані зібралися кілька десятків лівих маргіналів, аби вшанувати пам’ять Переяславської угоди.

Ні, сама по собі подія абсолютно нецікава. Її навіть брати-антиподи, “радикальні” “націоналісти”, не зуміли розігнати до серйозного рівня. (Те, що праворадикальним партіям без їх лівих “братів” нічого робити в політичному полі – це настільки ж очевидно, як і те, що Земля обертається навколо Сонця. Бо єдине, чим вони можуть козирнути – це боротьбою з комуноїдами. Але ми зараз не про це.) Ну, зібрались. Ну, пошуміли. І? І все. На наступний день про цих престарілих божевільних алкашів уже всі забули.

Але я хочу загострити увагу на одному учаснику збіговиська. Звуть його Петро Симоненко. Ось фотографії, подивіться уважненько на нього.

(Сподіваюсь, не треба обводити Симоненка кружечком – ви ж іще не забули, який він є?)

Знаєте, я з таким обличчям стояв на мітингах, на які нас, школярів радянської школи, ганяли вчителі. (Ми з однокласником ще й біля братньої могили стояли у піонерському салюті – і теж з отакими от обличчями.) Думаючи – “що я тут роблю, навіщо все це”. Зараз, слава Йсу, я ходжу на мітинги тільки тоді і туди, куди я хочу сам, тому думки вже зовсім інші. А тоді, в дитинстві, мислилось саме так.

От у мене таке враження, що Симоненко думає точно так же. Хоча при цьому він і розуміє, що інакше не можна – він все-таки лідер партії, хоч і забороненої, але що заважає їй перереєструватись в якусь “робітничу соціал-демократичну” (тобто повернутись до витоків) і знову йти на вибори? От і доводиться грати свою роль далі.

От Вітренко – і це видно на фото – відчує себе дуже непогано. Ви можете згадати її в інфопросторі за останні років 5? Єдине, що мені спадає на думку – це ота чутка про її смерть у київському готелі. А тепер вона на одному рівні із самим Симоненком. Вона знову один із лідерів лівої опозиції. Це її шанс. Шанс, на який вона, очевидно, вже і не сподівалася.

А для ПєНіСа це фото – це падіння. Ще зовсім недавно він був народним депутатом, головою парламентської фракції. З ним торгувалися, йому пропонували гроші, його показували по телевізору. Він ходив на президентські вибори, а одного разу навіть у другий тур вийшов (хоч і винятково через те, що подібний сценарій за три роки до того був успішно обкатаний командою президента сусідньої держави).

А хто він тепер? Ніх-то. Хто йому тепер дасть грошей – і за що? Отож. А гроші… Ви ж не думаєте, що він живе, точніше, жив так, як ми з вами живе? Тому тих грошей, які він наторгував в ВР з ригів чи від московського старшого брату – йому надовго не вистачить. А у нього, нагадаю, молода дружина. Та й взагалі – коли звикаєш жити на широку ногу, дуже важко перебудуватись на скромніші заробітки.

Тому на цих фотографіях у Петра Миколайовича в очах – справжня трагедія. Ще позавчора у нього було все чи майже все. А тепер він ніхто і звати його ніяк. Бо навіть якщо якась там оновлена РСДПУ піде на вибори – без комуняцьких вивіски і символів вона заробить свої півтора відсотки, не більше (і це я ще по-Божому їм наділив). А це означатиме, що грошей як не було, так і не буде.

До речі, незрозуміло, чому Симоненко досі тримається за ту партійну посаду. Тепер вона вже як чемодан без ручки. Хіба що всерйоз розраховує на амністію – але тоді варто говорити про психічну неадекватність персонажу…

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s