Самый неблагодарный город

Дивіться, яка цікава історія з Севастополем.

Читаю я, значить, інтерв’ю такого собі Алєксандра Дугіна. Отого вдареного по голові московита, який зараз мало не головний ідеолог путінської Московії. (Правда, потім написали, що це інтерв’ю – не його, але насправді прізвище не грає ніякої ролі, бо ідею інтерв’ю озвучити міг хто завгодно, хоч Дугін, хоч іркутська бабка “підараси”.) І на ось таку цитату натрапляю:

Севастополь – это самый неблагодарный город России, из которого расползается болезнь, которой болен Киев. Страшная духовная болезнь, которая страшнее недуга физического

І от що парадоксально. Ні, тут все правильно сказано – з московитської точки зору. Але! Цю цитату можна зовсім трошечки змінити. Ось так:

Севастополь – це найневдячніше місто України, з якого розповзається хвороба, на яку хвора Москва. Страшна духовна хвороба, що значно гірша за хворобу фізичну

І це теж буде правдою.

У тому-то й штука, що, з якого боку не подивись, а Севастополь буде в негативі. Україну кинув, в Росії права качає. Ніде йому не раді, ніде його уже не поважають і не будуть поважати. І це насправді дуже правильно.

По-перше, через хитросракість. Чуваки просиділи обидві чеченські війни у себе на півострові в українських військових частинах – а якби були частиною Росії, лежали б зараз десь під Урус-Мартаном. Тобто – використали свою тодішню українську територіальну приналежність. А коли країна, яка, будемо чесними, їх кормила (Крим і Севастополь же були – при всьому їх курортному потенціалі! – дотаційними регіонами, тобто жили в основному за рахунок держбюджету), переживала дуже непрості часи – втекли до сусіда. А там, підставивши усю країну – бо ж уся та нинішня ситуація в Росії це наслідок анексії Криму та Севастополя, – ні щоб закрити рота і сидіти мовчки, так вони ще й вимагають собі того і цього. Забувши про “хоч каміння з неба”.

По-друге, через зраду. Недаремно ж російські військові кримських перебіжчиків не поважають, ба більше – чмурять. Бо хто ж шанує зрадників? Вчора вони одну свою батьківщину зрадили, а завтра нинішню. (Тобто зрадити Московію, звісно ж, можуть і буряти з кадировцями – та ці уже продемонстрували своє уміння.)

От і виходить, що ніде і нікому цей Севастополь не потрібен. Московія його використала, як презерватив, і викинула, точніше, кинула напризволяще, допомагаючи більше формально, ніж фактично. А Україна після “русской вєсни” 2014-го ставитиметься до нього як мінімум з презирством. І як їм, бідним, тепер жити – до того ж без світла і води?

А дуже просто. Отак вони і будуть жити. Як мінімум в найближче десятиліття. Або напівголодним анексованим майже-островом в складі Росії, або парією в складі України. Вам їх шкода? Мені – ні. Тих кримчан, кому довелося тікати із окупованого рашистами Криму – так. Тих військових, які загинули в Криму – так. А цих – ні. Бо заслужили.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s