Ось що буває з мовою, коли совки вибивають собі “двуязичіє”

Історія із білоруського супермаркету. Свіжа історія, позавчорашня.

увау2уу

Перекладати я не буду, ви ж не московити – найближчу до української мову розберете без особливих проблем. “Гарбата” українською – чай.

Так от, друзі. Всі ці байки про двомовність в Україні – це тупо, відверто і цинічно брехня. Тому, що совки – а всі ці медведчуки, рабіновичі та їхній і не тільки їхній лохторат вони і є дрімучі, упороті і безнадійні совки – розуміють поняття “двомовність” не так, як розуміють його у цивілізованих країнах, тобто “добре, я мушу розуміти їхню мову, але і вони мою теж”. Зовсім ні. Совки завжди розуміли і розуміють це лише в одному своєму смислі – моя мова головна, а на усі інші я чхати хотів.

От у цьому пості яскравий приклад. Здавалося б, класичний приклад країни з двома державними мовами. Заходить покупець, говорить однією державною мовою, продавець відповідає іншою державною мовою, всі усіх зрозуміли і розійшлися. Але ні – колоніальний покруч не може просто так визнати право колись своєї мови, мови, від якої цей покруч відрікся, на існування. Звідси ця агресія, до речі.

Так-так, агресія у всіх цих “русскаязичних” українців та білорусів виникає з їхньої меншовартості, з відчуття того, що вони все одно не є людьми першого сорту, як правдиві московити, з усвідомлення того, що вони зрадили власну мову, батьківщину за великим рахунком зрадили. Саме тому, що вони все це знають і відчувають – вони й зляться, вони й кидаються на тих, хто сильніший за них, хто не зрадив. Вони таким чином намагаються компенсувати свою убогість і – це навіть не другосортність, це просто позасортовість. Вони уже не українці/білоруси, але й московитами ніколи не стануть. Хто вони? Ніхто. У них навіть імени немає. Ото вони й вигадали собі псевдоніми – “русскаязичниє (…)”. Це як “українська” церква “Московського” патріархату. Не буває української церкви Московського патріархату, не може бути. Може бути – і була довгий час і навіть ось 2018-го зовсім трошки – українська церква Константинопольського патріархату. Була (невизнана) і буде (визнана) Київського. А Московського не може бути. Це як “Іванова дружина, яка носить прізвище (і дитину) сусіда”. Чия це дружина? І чи дружина взагалі?

Запам’ятайте раз і назавжди. Ніякої двомовності в Україні не має бути в принципі. Принаймні, двомовності із московитською говіркою. Із англійською у ролі реальної “мови міжнаціонального спілкування” (а не як у нас було і є – міжукраїнського, коли двоє українців між собою спілкуються московитською) – це так, це варіянт. А з московитською і московитами не потрібно мати жодних справ. Собі дорожче вийде. Дивіться на білорусів і думайте.

One thought on “Ось що буває з мовою, коли совки вибивають собі “двуязичіє”

  1. З прізвищем касирки дійсно кумедна ситуація, бо Канапацька – одна з двох білоруськомовних депутаток попереднього скликання

    Подобається

Написати відповідь до Maksym Karakoz Скасувати відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s