11 кілометрів історії. Прощання з проспектом Леніна

Закінчується 2015-й рік. Одним із головних його підсумків в Україні став процес декомунізації. В деяких містах очищення об’єктів від комуністичної топоніміки вже йде повним ходом. У вічно відсталому “гігантському робітничому селищі” під назвою Запоріжжя традиційно пасуть задніх. Але, оскільки дороги назад немає – в 2016-му з карти зникнуть всі ці вулиці Дзержинського, 40-ка років радянської України та інші. І в першу чергу – головна транспортна артерія міста, центральна її вулиця. Проспект Леніна.

Яку він назву носитиме – історичну Соборний, переможця опитування Козацький чи якесь інше – поки що невідомо. Але проспекту Леніна більше не буде. Тож давайте пройдемося по ньому, попрощаємось із його комуністичним минулим – і подивимось, що ж являє собою легендарний запорізький Проспект. (Саме так, просто “Проспект”, називають його запоріжці.)

Він не найдовший не те що у Європі, як співала тубільна група “Хорта”, а навіть і в Україні (Московський проспект в Харкові майже удвічі довший) – хоча багато запоріжців свято вірять в цей “факт”.

Втім, і без рекорду довжини тут є що подивитися, про що згадати. Отже, розпочинаємо нашу прогулянку. (Не дивуйтесь, фото були зроблені ще у вересні.)

Починається проспект у південній частині міста. Колись це було менонітське селище Шьонвізе, нині – Комунарський район. Оця зупинка маршруток і тролейбусів якраз і веде у напрямку житлових масивів Комунарського району, які в народі називають просто Піски. Так, бо на піску там будинки і зводили. Як в Києві Оболонь.

А ще звідси можна доїхати до найближчого передмістя.

Колишній Південний вокзал, тепер – Запоріжжя-1, центральний залізничний вузол міста. Принаймні, пасажирський. Майже всі поїзди, що проходять крізь Запоріжжя, зупиняються тут. (На вокзалі Запоріжжя-2 хіба що кілька поїздів з Одеси на Донбас зупинялися.)

Перед вами – Привокзальна площа.

А це власне вокзал. Герба того уже немає – і це перша ознака нового часу. Але ми ж прощаємося із старим проспектом – тому у нас на фото він ще є.

Так розпочинається Проспект. Попереду 11 кілометрів.

Навпроти залізничного вокзалу – завод “Радіоприлад”. Пишається отриманим колись орденом. Очевидно, більше пишатися нічим.

Підозрюю, що раніше тут був магазин “СССР” – а потім, під кон’юнктуру, вивіску поміняли. (Далі ми  ще побачимо цю “геніальну” маркетологічну знахідку.)

Менонітів в Шьонвізе давно немає, та й сама назва – не більше, ніж історія. А от архітектура їхня залишилася.

Раніше на цій стоянці біля легендарного запорізького заводу місця вільного було не знайти. А зараз – будь ласка, хоч боком паркуйтесь.

Власне – завод. Точніше, його офіс. Запорізький автомобілебудівний завод, колись був “АвтоЗАЗ-Деу”.

Прямо біля офісу – виставлені на продаж машини. Нікому “Ланос” не потрібен?

Один із корпусів ЗАЗу. Він з обох боків Проспекту – і таке враження, що ти їдеш по території заводу.

А це – палац культури ЗАЗ. Придивіться уважненько до афіші.

Ага, ви не помилилися – таки так, “Металліка”. Хоч і не власною персоною.

Цей будинок унікальний, думаю, не тільки для Запоріжжя. Справа в тому, що у нього, як у будь-якого будинка на розі – два номери. І обидва – тринадцяті! Так, пр. Леніна 13 / вул. Комсомольська 13. Тобто тепер-то вони називатимуться інакше – але номери ж залишаться. Цікаво, як живеться людям у “двічі нещасливому” домі.

Зустріч двох стареньких трамваїв. Раніше вони ходили з одного кінця Проспекту до іншого. Зараз, на жаль, проїхатись від вокзала до Дніпра на цьому виді транспорту вже не вийде.

Круговий рух, який розділяє транспортні потоки – праворуч іде дорога в космос. Точніше, на Космос – район, де центральною є вулиця Космічна, тому його так і назвали в народі. Але ми йдемо прямо.

Якби не табличка – аборигени б і не знали, що це пам’ятник архітектури, який має власну назву. Хоча – вони й так не знають. Це ж треба зупинитися і почитати.

Отак – “автомобілі для життя”. Пригадайте, коли надумаєте машину собі купити.

За зупинковим комплексом видніються мачти стадіону “Торпедо”. Колись там грала однойменна команда (у “Динамо” вигравала і не раз!), зараз же тренується тимчасово-запорізька “Зоря”.

Центральний автовокзал. Падлючі таксисти частенько розводять гостей міста, беручи за дорогу “з вокзалу на вокзал” божевільні гроші. Ще й катають їх різними вуличками, щоб виглядало, ніби їхати хтозна-куди. А насправді там 15 хвилин пішки, або 2 зупинки трамвая.

Несподівана козацька тема.

Там, за мостом – починається власне місто Олександрівськ.

Колись це була межа між сільським і міським життям.

Колись ця річка, Мокра Московка, була судноплавною. Дивлячись на її сучасний стан, в це нелегко повірити.

Є в Запоріжжі і дещо новіші трамваї. Але навіть вони виглядають печально.

Цей кадр часто вставляли в різні фотоальбоми про радянське Запоріжжя. Тільки тоді ці будинки були новіші. Внизу, за деревами, в них раніше були профільні магазини “Спорт” і “Сигнал”. В 2000-х, звісно ж, все змінилося.

Школа №11, точніше, тепер уже гімназія. Побудована в 30-х роках минулого століття.

Нинішній проспект Леніна був складений із кількох вулиць. В районі мосту через Мокру Московку та “трьох будинків” була вулиця з такою назвою.

Цей трамвай їде до історичної місцевості Запоріжжя-Ліве. Дикий край там, чесно кажучи. Але трамвай ходить.

Зараз не 90-і, але люки ще подекуди крадуть. І навіть на Проспекті.

Оце головна транспортна фішка Запоріжжя. В місті є дві паралельні транспортні артерії – Проспект і вулиця Перемоги. Відповідно маршрутки і маркуються роз’яснювальними написами.

Пам’яник чекістам. 2016-й рік він навряд чи переживе.

А от десь тут починалася вулиця Соборна. “Соборний” – це не тільки назва готелю, а й один із варіантів нового імені Проспекту.

Цей район в народі називається “Ангола”. Не вгадуйте – на честь вулиці імені Анголенка, якій, скоріш за все, повернуть історичну назву Базарна (чи, може, літературний варіант “Ринкова”). Порахуйте, скільки банків розміщено в одному цьому домі.

А ось і шлях до центрального ринку. Правда, тут за останні 10-15 років забудували все оцими от потворними магазинами – тому всієї краси вже не відчути.

Одна із найбільших за пасажиропотоком зупинка в місті – “Анголенка”. Маршрутка може їхати з правого берега забитою аж сюди – але тут мінімум половина пасажирів вийде.

Ще один зразок радянської спадщини.

Свято-Покровський собор. На його честь вулицю і назвали Соборною. Правда, це не оригінальний храм – той у свій час підірвали більшовики.

Інколи проїхати по Проспекту в районі Анголи буває проблематично – маршрутчики, вони такі. Малоадекватні. Кількість і якість аварій маршруток в Запоріжжі підтверджує цю тезу.

Йдемо далі. Не на самому Проспекті, але зовсім поруч – колишній будинок Захаріних, в новітні часи – 63-е відділення Укрпошти. У домобільні часи немісцеві студенти запорізьких вузів бігали саме сюди, аби подзвонити батькам. До речі, чи не найстаріший із збережених будинків Олександрівська (так називалося Запоріжжя до 1921-го року, і так буде називатися цей район, який нині Жовтневий) – 60-70-і роки ХІХ-го століття.

А сюди студенти у свій час бігали ставити ставки – в “Театральному” була дуже популярна контора. Я теж там одного разу зіграв (виграв). Власне театр, на честь якого і назвали готель, виглядає між ялиною і вивіскою.

Доходний дім Якова (Янкеля) Лещинського. Перший в Олександрівську триповерховий будинок. Тут народився “батько радянського джазу” Олександор Цфасман, тут жив і зустрів свою майбутню дружину Леонід Утьосов.

А ось і театр. Зараз він носить ім’я місцевого корифея Володимира Магара, а не так давно, уже в незалежні часи, називався “театр імені Щорса”. Безглуздішої назви годі й вигадувати…

В театрі ставлять різне – в тому числі й Кайдашеву сім’ю. До речі, одна з численних балок на правому березі міста називається Кайдашева.

Хто сказав, що Запоріжжя – не культурне місто? Ось навіть книжкова крамниця з’явилася там, де її ніколи не було. (Правда, там, де вони були багато років, уже позакривалися.)

Ще один зразок архітектури попередніх епох.

Синагога. Є в Запоріжжі і таке. (А ще є мечеть і община кришнаїтів. Мультикультурне місто!)

Ще не знесений пам’ятник Дзержинському. Іронія – стоїть від на майдані Волі.

Капіталізм (вивіска відділення банку) і комунізм (праворуч унизу) на одному будинку. Це Запоріжжя.

Колишня Олександрівська земська лікарня, нині обласна дитяча.

Спочатку – Народний дім. Потім – кінотеатр імені Леніна. Тепер ні народного дому, ні кінотеатру. Довгий час будівля стояла взагалі напіврозібрана.

А це видніється колишня електростанція, перша в Олександрівську. Ну, і прапори відомої мережі супермаркетів.

На майдані Волі – кінцева зупинка відразу чотирьох маршрутів трамваю. Відповідно і диспетчерська.

А ось і трамваї. 14-ї їде аж до автомагістралі Харків-Сімферополь. Точніше, тепер вже Харків-Новоолексіївка.

Один із небагатьох пам’ятників міжвоєнної доби. На десятиріччя жовтневого перевороту з’явився. Вічний вогонь, очевидно, пізніше. І досі горить.

5-й корпус Запорізького нацуніверситету. “Нічого собі” – скажете ви. І будете праві – це ж не для студентів будувалося. Колись тут знаходився обком партії.

Традиційний в радянських містах танк. До речі, площа називається Радянська. А буде називатися на честь мого викладача, великого трудяги і дослідника місцевого фольклору Віктора Чабаненка.

Буває в Запоріжжі і таке.

Ті, хто востаннє бував в Запоріжжі років 20 тому, назвали б це місце – Будинок одягу. Але про те, що тут колись був такий магазин, вже нічого не нагадує.

Десь там, за парком, на території ресторану “Александровский уезд” росте дуб, який посадив відомий краєзнавець Яків Новицький.

Йдемо далі. А далі – колишній доходний дім Бадовського.

Історичну назву вулиці чомусь вирішили не повертати – скоротять до Гвардійської.

Табличка збереглася до 2015-го року.

Але нині всі знають це будинок за оцією от вивіскою.

Поруч з історією – новітня запорізька бізнес-архітектура.

Завод імені Войкова, виробляв колись різні корисні у господарстві речі. Баннер говорить про те, що часи безповоротно змінилися. А на першому поверсі ще в 90-х роках була чи не перша запорізька “вулиця бутиків” – торгівельні ряди “Верже”.

Далі Проспект трішки піднімається.

Гоголя (раніше Гоголівська) – через два квартали нагору від Проспекту.

Місце, де маршрутки “По Проспекту” і “По Перемоги” надовго розділяються. Перші звісно ж їдуть прямо, другі – ось якраз одна з них повертає за своїм маршрутом.

А якщо повернути на перехресті праворуч, пройти один квартал і повернути ще раз праворуч – можна потрапити на “Пивний дворик”, святе місце усіх запорізьких студентів і не тільки їх.

Це вже новітні часи. Один із найпопулярніших кінотеатрів міста саме тут.

Є в Запоріжжі на Проспекті і спорткафе. Я тут колись давав інтерв’ю місцевому телеканалу.

А тут давним-давно на початку 2000-х було почесне консульство якоїсь непопсової країни. Давно його вже тут нема…

Наближаємось до мекки любителів книги.

Але спочатку пройдемо повз головні квіткові павільйони в місті. Купити квіти тут можна цілодобово.

Власне, обласна бібліотека. Студентами ми жартували над абревіатурою – мовляв, тут бандерівці окопалися.

Хто сказав, що в Запоріжжі нема краси на вулицях? Ось вам, прошу. Район Малого ринка.

Зупинка громадського транспорту. Вид ззаду.

Два анахронізми в одному фото – палатка Опозиційного блоку і вуличні таксофони. Коли ви востаннє дзвонили з такого апарату?

Колишній кінотеатр “Зірка”. Дуже колишній. А на моєму студентському віку тут навіть матчі збірної України та єврокубків крутили.

Ще один “банківський квартал” по Проспекту. Можете пригадати вересневий курс валют.

За деревами вдалині заховався колишній ресторан “Лахті”. (Фінське місто Лахті – побратим Запоріжжя, на правому березі і вулиця є відповідна.)

Вулична торгівля.

Не Венеція, але своя невеличка площа святого Марка є.

Перехрестя Проспект-Українська – це те місце, де маршрутки (і просто автолюбителі) звертають з центральної вулиці міста у напрямку найбільшого за кількістю жителів району міста, Шевченківського. Через цей лівий поворот світлофор тут працює цілодобово. І так аварій вистачає…

Ще один зразок архітектури минулих часів.

Колись тут була книгарня з такою назвою. В минулому столітті – на що натякає шматочок баннеру над нинішньою кав’ярнею.

Прямо на Проспекті – недобудована споруда. Ну так, в Запоріжжі ж не вистачає торгівельних центрів.

А ось і “продукти із совка”. Втім, власники вже змінили назву. І, здається, ще до закону про декомунізацію.

Можливо, кількість прапорів у вікнах цього будинку пояснюється тим, що це так званий “Дім друку”? Тобто тут знаходяться редакції багатьох місцевих ЗМІ.

Пам’ятник Пушкіну на площі Пушкіна. Здається, не просто так – десь тут російський поет проїжджав. Кажуть, і “У Лукоморья дуб зеленый” написано саме про наш 700-літній дуб.

“Центральний загс”. Найпафосніше місце для церемонії реєстрації шлюбу.

Все, ми прощаємося із Жовтневим-Олександрівським районом і спускаємося до так званої Дамби. А отут, на цьому тротуарі зазвичай збираються вечорами проститутки. Чи принаймні збиралися в часи моєї юності.

Пам’ятник “Тривожна молодість”. Тут традиційно збираються престарілі комсомольці святкувати своє фахове свято. В народі пам’ятник отримав влучну назву “Фантомас”. Спробуйте вгадати, чому. Підказка – на фото.

Рідкісне в Запоріжжі явище – окрема смуга для громадського транспорту.

Власне, дамба. Збудована вона була в 60-х роках минулого століття, аби з’єднати дві частини міста. До її появи із Запоріжжя іноді посміювалися – “у вас не місто, а половина міста, потім балка, і ще половина міста”. Навіть святкових парадів проходило два, в обох лівобережних частинах.

Є така легенда, шо, коли чеській делегації показували новобудований об’єкт, то вони спитали – а що ж там, під асфальтом. “Земля” – здивовано відповіли наші. “А у нас би там були гаражі” – відповів представник чеської делегації.

Як ви здогадалися, ця огорожа з’явилася на дамбі після 1991-го року. Не так давно якісь сепари один такий тризуб виламали.

Запорізька телевежа. Біля неї традиційно знаходиться телецентр, в якому міститься ТК “Запоріжжя” – обласне державне телебачення.

Висота дамби дозволяє побачити багато чого, що на Проспекті закрите будинками. Якщо поглянути праворуч – то дуже добре видно заводи та їх шкоду екології міста.

Селище Зелений Яр знаходиться в низині, і вітер із заводів часто приносить туди усю таблицю Менделєєва.

Якщо ж поглянути ліворуч – то оці от дерева на дальному плані це уже острів Хортиця. Один із найбільших річкових островів Європи.

На межі Жовтневого і центрального, що нині ще називається Орджонікідзевським, районів Проспект перетинається із вулицею Перемоги, яка півколом охоплює майбутній Вознесенівський район. Назвуть його так на честь села Вознесенівка, яке було тут до моменту злиття із Запоріжжям. Назва збереглася – і у пам’яті людській, і у різних назвах, наприклад, ринку.

А ще на Вознесенівці колись гостював Тарас Шевченко. По вулиці Перемоги, неподалік від нинішньої вірменської церкви стояла хата, де він зупинявся на постій. Але ми не звертаємо, а йдемо далі.

Один із перших супермаркетів у місті. Восени 1999-го, коли він відкрився, ми, першокурсники, їздили туди на екскурсії.

І знову вулична торгівля. Зручна штука. Часом.

Різні архітектурні епохи. Ліворуч – чи не перший новітній будинок в місті.

Посеред Проспекту – клумби із трояндами.

Бізнес-центр. Не знаю, наскільки він заселений місцевими суб’єктами підприємництва.

Чи не найвища точка Проспекту. Звідси видно усі три райони, через які він проходить. Тут вдалині – Ленінський-Дніпровський…

…а там унизу – Жовтневий-Олександрівський.

Центральний офіс Укртелекома. Наскельний малюнок зі сторони Проспекту зберігся з радянських часів.

Облдержадміністрація. Колись я тут півроку пропрацював у прес-службі. А 1975-го, під час будівництва, тут сталася трагедія – обірвалося риштування, загинули люди. Але в місті про це майже ніхто не знав. А от мій батько, який тоді служив у німецькому Веймарі, про цю трагедію почув – із “ворожих голосів”.

Площа Фестивальна. Колись тут був фонтан. Колись давно.

Центральний готель міста.

Раніше тут вивішували прапори усіх країн, громадяни яких проживали в готелі того чи іншого дня. Після початку війни традиція змінилася. (Очевидно, щоб не вішати прапор країни-агресора.)

Після “Інтуристу” Проспект іде трішки униз.

Ми ж затримаємося тут. На Майдані Героїв. Недавно встановлений пам’ятник.

Прикмета часу у вікні ОДА.

І ще один “банківський квартал” на Проспекті. А колись тут був один із перших “мінісупермаркетів”, ми з другом тут купували якесь непопсове російське пиво.

Тролейбус звертає на вулицю Якова Новицького, далі повз психіатричну лікарню доїде майже до заводів.

Один із найстаріших кінотеатрів міста. Колись давно, ще зовсім малим, я дивився тут з батьками фільм “Плюмбум, или Опасная игра”. А потім із братом ходив на прем’єру третього “Термінатора”. А ще тут показували “Ogniem i mieczem” без дубляжу, з самими лише субтитрами.

Це вже архітектура сталінських і ранньохрущовських часів. Причому, що цікаво, чим далі ми будемо йти Проспектом – тим глибше назад у архітектурному часі будемо провалюватися. Запам’ятайте дату.

Центральний універмаг “Україна” – таким він був до 1991-го. Тепер от.

Навпроти – цирк.

Є на Проспекті і такий монументик. Цікаво, чи він підпадає під декомунізацію.

Не думаю, що це суто запорізьке ноу-хау з вивіскою – але прикольно. До речі, дьонери у них непогані.

І тут троянди. У вересні, звісно, вигляд не дуже – але в сезон красиво.

Одне із найнебезпечніших перехресть у місті. Особливо через те, що пішоходи частенько перебігають Проспект, замість того, аби по-людськи скористатися підземним переходом.

Колись №1 ходив від вокзалу до кінця Проспекту. Та в 2000-х рейки демонтували, і тепер його маршрут завершується біля цирку.

Йдемо далі – і спостерігаємо заповідник сталінської архітектури.

Площа Маяковського. Фонтан і каміння із якимись ієрогліфами.

Дитячий куточок.

А взагалі-то на Маяковського завжди тусувалися художники. Хочете купити картину місцевих митців? Тоді вам сюди.

Цікаво, що буде з цією символікою. Мали б поздирати з будинків.

Невеличкі вежи – це одна із характерних особливостей сталінської архітектури. Принаймні, на Проспекті.

Ліворуч колись був заклад із назвою “Маленький Париж”. Ходили чутки, що це було першим місцем збору представників нетрадиційної сексуальної орієнтації в місті.

Радянська показуха. Почитайте написи на будинках – вони якраз один навпроти одного стоять.

Дуже я сумніваюся, що прямо-таки трудящі в них і жили. Скоріше керівництво заводів. Але для інтуристів завжди був аргумент на користь прогресивності радянського ладу – бачите, в яких умовах у нас робітники мешкають!

А отут збоку, без усіляких вивісок і пафосу – жили партапаратчики і кадебісти. А вулиця, яка іде вниз майже до Дніпра, Сталеварів, впирається у найінтернаціональніше місце в Запоріжжі. Правильно, медичний університет. Не знаю, як зараз – а в 90-і туди часто навідувались скінхеди. Чи просто любителі поганяти понаїхавших “чурок нєрусскіх”.

Нагору від Проспекту – Критий ринок і автостанція №2.

Ще одна “хатка Карлсона, що живе на даху”.

Несподіваний шматочок Єгипту на берегах Дніпра.

Цікаві архітектурні рішення. Якщо не помиляюсь, називаються вони – еркери.

Ніби й не тундра, але рослинність схожа на тамтешню. Якась карликова берізка.

І знову в об’єктиві – вежа.

Студенти електротехнічного коледжу.

І сам навчальний заклад.

В 2015-му такі велосипедисти вже не стільки дивують, скільки радують.

Красиво, правда ж?

Запоріжжя – місто контрастів. Десять метрів розділяє “каплицю для молитви”…

…і п’яну дівчину.

Прапори – України і Запоріжжя. Колір не червоний, а козацький малиновий.

Алея Слави і почесних жителів міста. Фотографувати список прізвищ я не став – вони нікому ні про що не скажуть. І це не дивно, зважаючи на те, як і кому роздавалися всі ці звання і титули.

От чого не розумію, так це традиція молодятам покладати сюди квіти.

Цікавий списочок.

Якби це фото було зроблене в Росії – скоріш за все тут з’явився б свіженький напис “ДНР и ЛНР”.

Мерія. Якийсь горбатий офіс у міського керівництва. Чи це має символізувати працелюбність та незакомплексованість тварюки?

Тут в Проспект втикається колишній проспект Жданова, нині бульвар Шевченка.

Годинник закоханих. Навколо нього в плиточці вмуровані чотири залізні пластини з основними датами історії міста. Там, до речі, є і точний день заснування – який чомусь уперто не хочуть святкувати.

Пам’ятник головним героям фільму, що чи не найбільше прославив Запоріжжя – “Весна на Зарічній вулиці”. Ви про такий, мабуть, уже й не чули.

Перспектива бульвару Шевченка аж до вулиці Перемоги, на перехресті з яким встановлено “Літак” – пам’ятник відповідному роду військ часів Другої світової.

ПК “Дніпроспецсталь”. Саме тут 4-го липня 2004-го на загальних зборах Партії Регіонів вперше висунули в президенти чи  не найдемонічнішого персонажа новітньої української історії – Віктора Януковича.

Весь комплекс фонтанів на фоні мерії.

Тут теж хочуть бачити Україну в Євросоюзі.

Ресторан-пивоварня “Пінта”.

Ні, це не турист зупинився, а крамниця, що торгує відповідним знаряддям.

Тут колись був шаховий клуб “Думка”.

Далі Проспект піднімається вгору.

Кожен будинок в цій частині Проспекту – об’єкт архітектурної історії.

Пам’ятаєте попередній рік  на фото. Я попереджав – ми йдемо углиб часів.

Один із двох фонтанів на площі Поляка. (Поляк – мер Запоріжжя, що 2003-го раптово помер, перебуваючи на посаді.)

Ліворуч – офіс і ДЮСШ “Металург”. Восени все ще функціонувало. Як буде в 2016-му…

Юні запорізькі футболісти. Хтозна, раптом саме один із них у майбутньому стане зіркою вітчизняного чемпіонату.

На Проспект цим двом видам транспорту не можна. Втім, мотоциклісти часто ігнорують.

Озирнулись на красивий ансамбль на площі Поляка – і йдемо далі, перетинаючи кордон районів.

Залізниця на Нікополь і Кривий Ріг. До будівництва ДніпроГЕСу вона проходила північніше, а тепер – прямо через Хортицю.

Перед нами – Соцмісто. Район, яким мав стати – і в принципі був таким – зразково-показовим містом радянського майбуття. Тут ми від сталінського ампіру переходимо до архітектури 20-30-х років,  так званого конструктивізму. Соцмістом можна блукати годинами, стільки там цікавих об’єктів для любителів цього виду мистецтва. Правда, за межами Проспекту вона майже вся – у печальному стані.

Ще один новітній пам’ятник – жертвами Голодомору.

Колись на цій вежі була намальована ромашка. Під час реконструкції її звісно ж замазали та й по всьому.

І ще одна вежа. В кінці минулого тисячоліття будинок навіть довелося вирівнювати – а то мали б ми зараз свою “пізанську вежу”.

“Зазивала” – цікава професія. Увесь день оголошувати на зупинці маршрут, запрошуючи людей до салону.

Запорізька “площа Таксім”, центральне перехрестя міста – Проспекту і проспекту Металургів. Принаймні, громадський транспорт звідси ходить у всі чи майже всі райони і райончики Запоріжжя.

“Стела металургів”. Там шматочки різного металу – ілюструючи роботу запорізького металургійного комплексу. Але в народі цей пам’ятник називають – “Загиблому туалету”, бо саме на цьому місці стояв відповідний заклад. А зараз спробуйте в місті знайти таку точку…

Ще один пам’ятник головному герою фільма “Весна на Зарічній вулиці” (до речі, вулиця така в Запоріжжі є, на правому березі).

Маршрутки на Бабурку – так в народі називається правобережний Хортицький район. Очевидно, їм більше за інших потрібні швидкі гроші в борг – принаймні, вивіски на це натякають.

Запорізький Mc Donald`s.

Один із багатьох будинків у стилі конструктивізму 30-х.

Маршрутки на правобережні райони – Бородинський, Осипенківський, Великий Луг.

Колишній інженерний інститут, нині ціла академія. АЙС – місцевий виробник морозива.

Концертний зал.

Названий на честь оцього діяча. Яким боком до Запоріжжя нащадок смоленської польської шляхти… Ну, в 1955-му році про це ніхто не замислювався. Собі дорожче було.

Ми вже наближаємося до кінця.

Балкони Соцміста.

А ось уже і фініш.

На вулиці Лобановського виглядає “Славутич-Арена”. До речі, останній свій матч метр провів зовсім не на цьому стадіоні – а на “Торпедо”. Та перейменувати вирішили чомусь вулицю біля старого ЦС “Металург”.

Ще трошки назад машиною часу.

Останній будинок на лівому, непарному боці Проспекту. Ще до зміни вивіски. Тепер це поліція.

Останній будинок на правому, парному боці Проспекту. Там нагорі – одна з веб-камер, за якими можна слідкувати за життям міста.

Ось вона, пильно стежить.

Так закінчується Проспект…

…і починається площа Леніна. Поки що Леніна. І істукан цей поки що стоїть. Але це тимчасово.

А от Дніпровське водосховище за його спиною – назавжди.

І Хортиця зі своїм арочним мостом (справа) – теж. На передньому плані – міст з лівого берега до греблі ДніпроГЕСу.

Власне, ДніпроГЕС.

Острів імені Леніна. Його теж перейменують. Колись це була частина правого берега Дніпра, по ньому проходила залізниця на Нікополь.

Яхт-клуб на фоні Бородинського мікрорайону.

Приватний сектор – як нагадування про затоплену менонітську колонію Айнлаге. Вона якраз отут під водою, ближче до правого берега.

Ну ось і все. Наша 11-кілометрова прогулянка завершується. Як завершується і історія проспекта Леніна. Далі буде майбутнє, буде нова назва, нові історії і герої, нові пам’ятники і вивіски.

Advertisements

4 thoughts on “11 кілометрів історії. Прощання з проспектом Леніна

  1. Громадная работа, респект, я сам из Запорожья, но много интересных и новых вещей. Давай копай про наш город, очень интересно. Кидай в жж анонсы.

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s