Одне із найцікавіших питань українського футболу – що далі робитиме тріумфатор молодіжного чемпіонату світу Олександр Петраков.
Після перемоги української збірної різні спортивні ЗМІ почали згадувати славних попередників українських чемпіонів – Марадону, Мессі, Агуеро, Савіолу. А от про тренерів, які вигравали цей турнір, майже не згадують. Давайте ж подивимося, як складалася кар’єра попередників Олександра Петракова, що вигравали мундіаль U-20 в новітні (з 1991-го року) часи.
======================================================================
1991 – Португалія. Карлуш Кейруш
Тренував національну збірну Португалії, був помічником сера Алекса в МЮ, працював один сезон у “Реалі”.
1993 – Бразилія. Жуліо Сезар Леал
Далі були ще срібло молодіжного мундіалю, перемога на молодіжному Копа Америка. А потім робота у купі різних бразильських і не дуже клубів. Максимум, що виграв – це чемпіонат ПАР із “Орландо Пайретс”. У Бразилії тільки два рази брав заштатні штати (Пернамбуку і Пара).
1995 – Аргентина. Хосе Пекерман
Продовжив працювати із молодіжкою, виграв ще два мундіалі та два молодіжний чемпіонати континенту. Національну збірну Аргентини тренував з 2004 по 2006 роки. Срібний призер Кубку конфедерацій, на німецькому мундіалі дійшов до чвертьфіналу, де програв господарям по пенальті. Після пари мексиканських клубів взяв збірну Колумбії, з якою 2016-го дійшов до бронзи Копа Америка. А 2014-го Колумбія з Пекерманом, який вивів її на ЧС уперше з 1998 року, встановила національний рекорд – чвертьфінал.
1997 – Аргентина. Хосе Пекерман
Див. вище.
1999 – Іспанія. Іньякі Саес
Ще три роки тренував різні молодіжки. 1999-го грав у фіналі Олімпіади, 2002-го виграв Євро із U-19. Потім очолив національну збірну, з якою не вийшов із групи на ЧЄ-2004. Після того на кілька років повернувся до молодіжок, а потім завершив кар’єру.
2001 – Аргентина. Хосе Пекерман
Див. вище.
2003 – Бразилія. Маркос Пакета
В Бразилії після перемоги практично не тренував (молодіжна “Фламенго” і заштатний “Аваї”), подався на Близький Схід, де працював з різними клубами та збірними. Найбільший успіх – 2005-го став чемпіоном Саудівської Аравії і володарем кубку із “Аль-Хілялем”. 2018-го відзначився у Індії і вдома у “Ботафого”, але уже знову повернувся до арабів.
2005 – Аргентина. Франсіско Ферраро
Один із двох тренерів збірних на світі, які вигравали щось із Лео Мессі. Більше нічим Ферреро не запам’ятався. Після мундіалю безуспішно тренував різні місцеві клуби, потім подався на адміністративну роботу.
2007 – Аргентина. Уго Токаллі
Попрацював із “Велес Сарсфілд” і “Коло Коло”. Без титулів і тріумфів. А із “Кільмеса” вигнали після того, як у стартових 11 турах не виграв жодного матчу.
2009 – Гана. Селлас Тетте
Працював із національними збірними Руанди та С’єрра-Леоне. Також повертався до ганської молодіжки. Без якихось помітних успіхів.
2011 – Бразилія. Ней Франко
Навигравав чемпіонатів штатів ще до тріумфу на молодіжному мундіалі. Опісля була лише перемога із “Сан-Паулу” в Копа Судамерикана 2012-го. Сумнівна така перемога – суперники з “Тігре” відмовилися виходити на другий тайм повторного поєдинку (на той момент бразильці вигравали за сумою трьох таймів 2:0). Зараз тренує “Шапекоенсе”.
2013 – Франція. П’єр Манковскі
Встиг попрацювати із збірною U-21, на Євро не пробивався.
2015 – Сербія. Велько Пауновіч
Після перемоги перелетів через Атлантику, де очолив клуб MLS “Чикаго Файр”. Працює там і досі. 2017-го після чотирьох невдалих сезонів вивів “Людей в червоному” до плей-офф, де відразу ж програв (0:4) “Нью-Йорк Ред Буллс”. Зате двічі (2016 і 2018) доходив до півфіналу Відкритого кубку США.
2017 – Англія. Пол Сімпсон
Продовжує працювати із молодіжкою. На Євро-2018 U-19 зайняв третє місце в групі, матч за право потрапити на нинішній мундіаль U-20, який виграла Україна, програв 0:3 Норвегії.
======================================================================
Як бачимо, далеко не завжди перемога на молодіжному рівні означає пропуск в найвищі футбольні сфери. І навіть національну збірну своєї країни молодіжні переможці дуже рідко отримували у свої руки.