Ні, історія із Максаковою і гІмном – ніяка не остання крапля, і навіть не щось таке “із ряда вон”. Але це привід поговорити про те, що Україна програла.

Програла війну Зраді. І тепер треба боротися уже не з тим, щоб Зрада не увійшла в український інфопростір – а розпочинати нову війну, щоб вигнати її звідси.

…Давайте скажемо чесно – Порошенко далеко не найгірший із українських президентів. В деяких моментах – можливо, і найкращий. Ба більше, в нинішній владі є персонажі, гірші за нього. І абсолютно точно Порошенко не відповідає за усе в країні. То звідки ж така реакція на цього конкретного персонажа?

А все дуже просто. Ця реакція інспірована іззовні. З-за порєбріка. Саме тому, що вибори виграв він, а не Тимошенко, з якою Кремлю було б значно легше домовитися. А з Порошенко – нелегко. От подумайте, проаналізуйте ситуацію за останні 3 роки – багато Україна зробила поступок Московії на дипломатичному фронті? Отож-бо й воно.

(Ліричний відступ. Чим хороша наша новітня історія – так це тим, що крізь її призму можна чітко роздивитися події днів минулих. Наприклад, нарешті побачити в Котовських, Артемах та інших – Гіві і Моторолу. Або зрадофілів у соціалістах з Директорії, які заради того, щоб взяти владу, співпрацювали з більшовицькою Росією – як, скажімо, Юлія Володимирівна.

Або пригадати Ющенка. Як його травили. Так-так, саме травили. І травили за те, що на фоні Януковича – сміх та й годі. А з Яника просто посміювалися: хі-хі, Анна Ахмєтова, га-га, увікни. А Ющенка травили. Як і Порошенка – травлять. Так от, я до чого. Тепер я більш ніж упевнений, що травля Ющенка була теж іспірована Московією. А хто там, до речі, цю травлю своєю статтею розпочав?)

Тому-то в Україну і була закинута ідея Зради. Ідея заключається в тому, щоб звинувачувати об’єкт у чому завгодно. Справедливості заради відзначу, що звинувачувати об’єкт було у чому – тому зерно Зради лягло у благодатний ґрунт. А далі все було справою техніки.

По-перше, знайти “правильних” “вкидувачів”. “Героїв”. “Патріотів”. Наприклад, таких, як відома кримчанка Богуцька. Піпл же все одно не згадає (а то й не знає), що іншого кримчанина, Балуха, за один прапор у нього в селі посадили – а Богуцька на авті з тризубом рассєкала по Окупантську і її чомусь не чіпали. Або Бутусово-Касьянови.

По-друге, проста, примітивна, але дуже дієва формула – “Мільйони мух не можуть помилятися”.

І от люди, які спочатку опираються навалі цих вкидів, ще якось скептично ставляться до чергової здачі Маріуполя, поступово перестають фільтрувати, перевіряти факти. Це як фільтр, який від завеликої кількості сміття просто забивається і перестає працювати. Так само відбулося і в Україні зі зрадою.

В кінці кінців, в частині суспільства сформувалася залізобетонна думка – все, що говориться поганого про чинну владу, а особливо про президента, це правда. Можна навіть не перевіряти. Я чому про Максакову саме згадав – тому, що навіть адекватні, розумні (розумніші мене точно) люди, критичного мислення і таке інше, просто і тупо схавали цю наживку. Навіть не тому, що її хтось авторитетний вкинув. А просто – це ж влада, вона завжди шкодить, так що навіщо перевіряти те, що “точно” правда?

І оцей момент – коли люди, які досі опиралися цій навалі, відключили фільтри (принаймні, я зараз це побачив, можливо, було і раніше) – для мене і є показником того, що війна програна. Зрада перемогла.

Що далі? Далі – нова війна. Уже не на умовному кордоні українського інфопростору, а всередині нього. Не з намаганням не пустити Зраду, а вже з бажанням вигнати її звідси, де вона вже прижилася.

Що далі в політичному смислі? Тут 2 варіанти – Ющенка і Кучми. Перший – чинна влада, зокрема, президент, особливо не смикається, програє всі вибори, до влади приходять плюс-мінус ті, хто прийшов чи майже прийшов 2010-го. Скажімо, другий тур виборів Тимошенко-Рабінович. Або Тимошенко-Порошенко з перемогою ЮВТ. Що буде далі – новітня історія України вам в поміч.

Другий – це якщо Порошенко все-таки вбухається в перемогу на наступних виборах, причому перемогу досить жорстку, ламаючи ворогів, можливо, і через коліно. Принаймні, так, як Кучма 1999-го з Морозом – приписавши його однопартійцям замах на Вітренко, влаштувавши спочатку вихід у другий тур потрібного Симоненка, а потім його розірвавши на темі “Комуняки повертаються”. Тут, в принципі, можна також використати якогось Рабіновича чи когось іншого із ригів. З одного боку, варіант непоганий, з іншого – після такої перемоги Порошенко відчує смак потенційного диктаторства, і тоді вже буде все одно на його попередні плюси.

Але головний підсумок у тому, що у всьому цьому ми з вами винні самі. Як і у тому, що 2010-го у другому турі (який і визначив ту катастрофу, яку ми маємо зараз – революцію, війну, окупацію і анексію) Янукович і Тимошенко опинилися саме тому, що ми з вами це зробили. Україна не Росія, тут не можна нагнути всіх  – 2004-й рік це чітко продемонстрував. А от кинути, надурити – запросто. Так сталося із виборами-2010. Так відбувається і зі Зрадою-2014-17.

Так що коли Тимошенко виграє вибори-2019, підпише з Путіним мирову, віддасть Крим, поверне в склад України конфедеративні ДНР і ЛНР, знайте – винні у цьому перш за все ми самі. Це не Путін виграє вибори для Тимошенко – а ми з вами. І Зрада.