Перша серія “Сільських екзистенцій від В.Миленка”. Коротко і про життя.

– Мамо, а пам’ятаєш, у нас один в селі повісився? Молодий такий…

– Молодий? А, було таке, да. Анжели Коліснички чоловік. На дверній ручці. Хтозна, чого. Якийсь він з причудами був.

(пауза)

– От банщика, Сукача, батько повісився – так ото повісився. Захочеш – не придумаєш.

Вони з бабою жили разом з дітьми. А дід той вредний був страшно. І невістці нерви тріпав каждий Божий день. І от баба якось захворіла, причому так серйозно захворіла, що уже думали – все. В акації понесуть. (Акаціями у нас в селі кладбище обсаджене – прим. авт.)

От дід сидить собі увечері та й думає. Думає, шо тепер-то, коли хазяйка помре – невістка як почне хазяйнувати на дворищі, ото буде тоді. Дід же, кажу, дуже вредний був – тож тепер вона на ньому відіграється по повній програмі.

Думав так дід Сукач, думав – та й надумав. Взяв вірьовку, пішов в сад – він у них довгий, майже до балки був. Прив’язав до гілки, змайстрував петлю та й завісився. А воно вечір був, темно – ніхто й не побачив. Подумали, що дід десь спить (п’яний), тому тільки вранці й кинулися. Та було пізно.

– А баба шо?

– А бабу відкачали. І прожила вона ще до-о-овго!

Отаке от підтвердження відомої приказки про те, що поспішиш – людей насмішиш. Ну дійсно, хто б за таким вредним плакав. Хіба баба, та й то навряд чи. У їхнього покоління міжстатеві стосунки теплотою та ніжністю не дуже відрізнялися. Як сказала одна бабця про свого чоловіка – “прожила, як за пнем висралася”. Сім’ї, де чоловік би дійсно любив і шанував дружину, на пальцях порахувати можна.

А про пальці – та усім нині відоме гасло – в наступній серії “Сільських екзистенцій”.