Без моралі – просто замальовки з життя, які зібралися докупи в одних руках.

Історія перша, німецька

Дівчина із житомирського села вийшла заміж за етнічного німця (з тих же країв) і переїхала жити на його історичну батьківщину. Вгадайте, яку мову вона там вивчила? Німецьку, бо живуть же в Німеччині? Зовсім ні. Англійську, бо це світова мова? Куди там. Московитську! Бо спілкується вона в основному з такими ж емігрантами та їх сім’ями – а вони майже повністю російськомовні (і теж не поспішають вчити німецьку).

Історія друга, польська

Українських заробітчан запитує місцевий житель: “А ви звідки?” Дізнавшись, що вони з України – здивовано перепитує: “А чому ви не українською між собою розмовляєте, а російською? Ви батьківщину не любите?”

Історія третя, придніпровська

Школа у великому місті на берегах Дніпра. (Школа, до речі, українська.) Мама однієї дитини, молодші класи, родом із Західної України. Гарно говорить тамтешнім діалектом. Там. Приїжджаючи від батьків сюди – довго мучиться, перелаштовуючись, і вибачається, коли в телефонній розмові раптом скаже “Дякую” замість “Спасибо”. Дитина українською мовою не говорить зовсім.