Трохи про вітчизняні курорти і наш на них досвід.

Почнемо з прекрасного.

А тепер про власний досвід.

Ми з 2011-го року відпочиваємо майже на одному й тому самому місці – Арабатській стрілці. (Крім 2014-го, коли поїхали в інший кінець країни, на озеро Світязь.) Це досить скромний відпочинок – бо для мене особисто головне це море, а не шикарні номери, – але і серед цього сегменту є відмінності.

Перший раз, знайшовши на сайті житло, ми були майже в захваті. Тому наступного разу їхали туди ж. Але ситуація круто змінилася прямо під час дороги від вокзалу до місця проживання. Нас привезли не туди, де ми були і збиралися бути знову – а в якийсь, вибачте на слові, сарай. Звідки ми втекли через годину і пішли шукати місце прямо на ходу. (Знайшли, але мова не про те.) Наскільки я зрозумів, власники чи то забули про нашу бронь чи забили на неї. Нормальна ситуація, скажете ви? Ну, кому як. Більше в те житло ми не потикалися.

І взагалі вибралися із самого міста Генічеськ на півострів Крим (Арабатська стрілка – це частина Криму, яка адміністративно входить до складу Херсонської області). І от там у нас з’явився цікавий вибір – між слов’янами і киримли. Я пишу “слов’янами”, бо ідентифікувати як українців чи русскіх я не зможу – мовний фактор не працює, а в тих краях дійсно багато московитів, які понаїхали туди після розправи із татарами.

Так от, за три роки перебування на стрілці на власному досвіді можу сказати дві речі. По-перше, отакого от, як на фотографіях, я не зустрічав ніде. Там, де я жив. А жив я – це по-друге – в основному у татар. А жив тому, що у них в середньому умови кращі. Не скажу, що набагато – але кращі. І якось вони більш… людяно, чи що, ставляться до курортників. Цього року, наприклад, ми заїхали і жили три чи чотири дні безкоштовно. Ну, не безкоштовно – а без оплати. Господарки не було, а її дочка, яка хазяйнувала на обійсті, сказала: “Та потом заплатите, когда мама приедет”. Тобто теоретично ми могли там ті три дні пожити, потім вночі зібрати манатки і чкурнути в інше місце – кинувши їх на гроші. Очевидно, їм на думку таке не спадало.

Звісно, що ніяких там помивок і готовок за розкладом і не більше енної кількості за день – я не бачив. Мангал – безкоштовний. Більярд – безкоштовний. Ну, тобто оці от фотографії мене майже шокували. “Майже” тому, що я все-таки не з США приїхав – і знаю, якими бувають співвітчизники. І земляки.

Про земляків я згадав тому, що ці от фотки, які ви побачили на початку статті – з прекрасного міста Бердянська. Тому-то я ніколи не їжджу відпочивати на запорізьке узбережжя Азовського моря. А якщо згадати цьогорічну історію з Кирилівкою, про яку вже зовсім дикі чутки ходять (карантин, бо повна жопа; в тому числі й через прекрасну ідею зливати гівно в лиман, щоб не витрачатися на послуги асенізаторів)…

А цього року дружина уперше сказала – “Я хочу повернутися сюди на наступний рік. Причому можна навіть на місяць з Богданом заїхати”. Знаючи її, це – дуже великий показник. І, до речі, ніхто передплату на картку з нас не вимагав. А в іншому варіанті, з очевидно слов’янськими власниками – це було обов’язково. В принципі, я не скажу, що це щось таке страшне, але теж невеличкий показник довіри до клієнта.

P.S. Зараз спитав у коханої про Шацькі озера (я деталі не запам’ятовую). Дрібні технічні зауваження – розміри холодильників, таке. Та й взагалі на Західній – чи на відпочинку, чи в дорозі у кафешках – зауважень якось менше, ніж на цьому боці Дніпра. Збіг чи ні, не знаю. Говорю лише за власний досвід.