Час настав. Нове правило уже сформульоване.
Для початку нагадаю –
А тепер – до справи.
П’яте правило звучить наступним чином:
БЛОГІР – ЗНАЧИТЬ ПІДАР
Думаю, тут треба пояснити.
Я чітко і однозначно розділяю поняття “блогер” і “блогір”.
Блогери – це такі персонажі, які ведуть якісь вузько- чи навіть і широко-, але однозначно спеціалізовані сторінки. От, наприклад, такий відеоблог “Хащі“. Чи така блогерка-урбаністка Іванна Малій. Чи така ФБ-сторінка “Ретро Франківськ“. Чи Telegram-канал “Нотатки коментатора“, який веде, що характерно, коментатор Саша Золотогорський. Власне, мій футбольно-формулічний канал теж можна назвати блогом. Хоча при цьому я не вважаю себе блогером – я письменник, який працює журналістом, а блог це лише одна із гранів мого кубіка-рубіка.
Словом, блогер – це людина чи група людей (колективний блогер), яка творить якийсь спеціалізований контент. Причому, як бачите – усі згадані мною блогери творять не просто якийсь стереотипний контент, а унікальний і уже тому цікавий (не в стилі порносайтів чи онліфанса цікавий, прошу зауважити).
А от блогіри – це дещо інша історія. Це, по-перше, ті, хто перетворили своє життя на блог і таким чином заробляють гроші. Що в цьому поганого? Ну, по-перше, те, що там чим далі, тим менше реальності і більше постанови. Вам цікаво дивитися аматорську постанову? А навіщо, якщо є цілий Голівуд, який дозволяє дивитися це у афігєнній якості? Отож.
По-друге, це так звані професійні блогіри, які пишуть в основному про політику, але не тільки – а про все, що може зацікавити людей і набити авдиторію. Не буду називати українських чи навколоукраїнських блогірів, ви їх і так знаєте. Але от яскравий приклад, один із перших, мабуть – це московит Тьома Лєбєдєв. Який спочатку просто всяку всячину писав, набиваючи базу підписників. А коли набив – то почав просувати потрібні Кремлю наративи, за дєнюжку (не)малую, звісна річ. Точно так же відбувається і у нас.
Є такі блогіри, які уже майже як ЗМІ – принаймні, намагаються їх замінити. Там в принципі очевидно, що вони працюють на ту чи іншу політсилу. Це можуть бути як персоніфіковані блогіри, під якимось іменем, причому реальним навіть. А можуть і просто блоги під лівими вивісками.
От усі ці блогіри, вони чим погані? По-перше, тим, що це зазвичай бидлоконтент. Згадайте оту голодну тусу у львівському Будинку учених. Отож. Тобто поки Малій окультурює свою авдиторію, оці блогіри обидляють. А по-друге вони зазвичай підмахують владі. Яка у нас у самому найкращому випадку – не зовсім конченні підріли, а взагалі-то підараси, яких мало. І оцій владі блогіри й підмахують – хто постійно, системно, бо працює на таку авдиторію, хто час від часу, як оті “інстасамки”, які колись, в один момент, усі разом почали писати про необхідність зупинки війни чи перемир’я. При цьому до того вони про політику взагалі не згадували жодним словом. А тут різко – раз, і так розпереживалися за Україну, за військових і т. ін. А потім так же дружно і різко забули про усе це. І далі продовжили клепати бидлоконтент в стилі “ой, а вот какіє у міня машинка і труси”.
От саме цих усіх блогірів і стосується П’яте правило. Блогери – це цікаві люди, які розповідають якісь нішеві речі. Блогіри – це соціально-соцмережеві паразити. І підари.
vmylenko.com 