Там “Депортіво” повернувся в Сегунду – після чотирьох сезонів у третьому за рангом дивізіоні (спочатку Сегунді Б, потім Прімері РФЕФ). Причому повернувся достроково, поставивши крапку перемогою над “Барселоною-Б”, яка йде на другому місці, тобто була головним конкурентом галісійців. А єдиний гол, чемпіонський (нехай і у Прімері РФЕФ) гол забив колишній гравець львівських “Карпат” Лукас Перес.

Але я хотів нагадати іншу історію. Історію повернення “Депора” до Прімери на початку 90-х після майже 20-річної відсутності.

У сезоні-1987/88 біло-сині стояли на виліт у Сегунді. 20 лютого 1988 року у 24-му турі “Депор” програв в Уельві 1:4 – і опустився на 18-те місце. (Вилітали чотири команди – з 17-го починаючи.) Тренера команди Луїса Родрігеса Васа поперли, його місце зайняв немолодий вже, 57-річний Арсеніо Іглесіас, з яким лакоруньці ще 1973-го вилітали з Прімери.

Потім він попрацював у еліті з різними аутсайдерами (вилетівши, щоправда, тільки з “Алмерією”; ні, не з цією, а з однією з попередниць, AD Almería), у першій половині без особливих успіхів знову попрацював на “Ріасорі” – і от про нього знову згадали. Останнє місце роботи перед третім заходом у “Депор” у нього було в іншій галісійській команді, “Компостелі”. Яка в сезоні-86/87 барбалася у Терсері.

57 років, остання робота в Терсері… Ну, так собі варіант. Втім, із наступних трьох матчів його “Депортіво” програв лише один – правда, конкуренту за виживання, “Еркулесу”. Дві гри звів до нічийних результатів. Потім були навіть три перемоги – за увесь попередній сезон їх назбиралося лише чотири. Та далі – неймовірна серія із шести нічиїх у семи матчах (і одна поразка, від дубля “Реала”). Тож на останній тур “Депор” вийшов 18-ою командою, відстаючи, втім, від 16-го місця з “Більбао Атлетік” (дубль басків, аякже) на 2 очки.

Дубль “Атлетіка” програв у Хересі. “Еркулес”, який розташувався 17-м – влетів удома 1:2 з автоголом свого захисника “Кастельону”. Але “Депортіво”-то не міг забити хоча б гол – і грав на “Ріасорі” з “Расінгом” 0:0. І аж на другій доданій до другого тайму хвилині Вісенте Селейро, який грав за біло-синіх з сезону-80/81 (ще у Сегунді Б), який у сезоні-86/87 наколотив аж 22 голи – забив чи не головний м’яч своєї кар’єри. Ось цей момент.

Він зіграє на “Ріасорі” ще сезон, перейде в Прімеру – в “Сельту”, не аби куди! Але вилетить з нею у Сегунду, зустрінеться там з “Депором” (0:3 і 0:0) – і побачить, як його перший клуб піднімається до еліти.

А тоді, завдяки голу Вісенте, команда Іглесіаса в останню секунду вилізла на 17-те місце. Й історія клубу пішла так, як пішла. У наступному сезоні галісійці фінішували десятими, уже упевнено віддалившись від зони вильоту. І дійшли до півфіналу Кубка Іспанії – поступившись там тільки у овертаймі другого, виїзного поєдинку “Вальядоліду”. А розпочали той турнір лакорунці з поразки від скромних земляків-галісійців з “Арентейрно” (1:2). Але у матчі-відповіді “Депор” розгромив гостей 4:0 – і пішов далі, пройшовши сім із восьми раундів (починали вони з першого раунду, умовної 1/128-ї фіналу).

Ще за рік команда Іглесіаса стрибнула аж на четверту сходинку, потрапили у міжліговий плейофф – де програли з наймінімальнішим рахунком (і це у двоматчевій дуелі) “Тенеріфе”. Пропустивши причому у другому, домашньому поєдинку. У тій команді уже упевненим гравцем основи був майбутній володар трьох Суперкубків, двох Кубків Іспанії та чемпіон країни-99/00 Фран.

А в сезоні-1990/91 сталося. “Депор” Іглесіаса усю дорогу боровся за два прямих місця в Прімеру із “Альбасете” Беніто Флоро та “Мурсією”, яку тренував аргентинець Феліпе Месонес. Перед останнім туром саме “Мурсія” ішла першою – 48 очок, проти 47 у “Альбасете” і 46 у “Депора”, який виявлявся третім зайвим.

“Альбасете” свою гру виграло 2:0 у “Саламанки”, але найцікавіше було те, що “Депортіво” на “Ріасорі” приймав “Мурсію”. Ось нарізка цього матчу.

А ось і увесь матч повністю.

“Депортіво”, як і “Альбасете”, теж переміг 2:0 – обидва голи забив сербський новачок галісійців Зоран Стоядіновіч. “Депор” порівнявся за очками із “Мурсією”, але за підсумками матчів з конкурентом (які були першим після рівності очок показником; а зіграли вони тоді 2:3 і 2:0) піднявся на друге місце – і у еліту. Де Стоядіновіч зіграв один-єдиний матч – у першому турі з “Атлетіком”.

На той матч галісійців вивів новий тренер. Ви чули колись про Марко Антоніо Бороната? От і я не чув. Але його, який до того без особливих успіхів кілька років потренував “Реал Сосьєдад”, поставили на місце Іглесіаса. Поставили – і не вгадали.

Після 30-го туру, коли “Депор” програв іншим новачкам, “Альбасете” (0:3), і Бороната поперли з “Ріасора”, біло-сині ішли на 17-му місці.

Знову повернувся Іглесіас – і знову почав витягати свого улюбленого бегемота із болота. Не витягнув – “Депортіво” так і фінішував 17-м. Але у Прімері це була зона не прямого вильоту, а плей-офф. Галісійці потрапили на “Бетіс”, виграли удома 2:1 – тут знову не обійшлося без слов’янського сліду, бо другий гол забив, а потім ще й не реалізував пенальті болгарин Іліян Кіряков. А у Севільї відстояли потрібну нульову нічию.

Ну, а далі були третє місце, майже чемпіонський титул у сезоні-1993/94 і ще одне віцечемпіонство у наступному сезоні. А ще 1995 року “Депортіво” виграв свій перший трофей – Кубок Іспанії. Перемігши у фіналі ту саму “Валенсію”, яку не зміг здолати на своєму полі у “фіналі” попереднього чемпіонату. Причому той фінал навіть призупиняли через дощ і догравали через пару днів.

На цьому спільна історія Арсеніо Іглесіаса і “Депортіво” закінчилася. А чемпіонами галісійці стали з іншою тренерською легендою, Хав’єром Іруретою, в 2000-му році. Та це уже інша історія, про яку розкажу наступного разу, як буде привід.