Гуляю я зранку центром міста – і натрапляю на отакий от “дорожній знак”.

Звісно, це не знак – а реклама із вказівником вулиці. Не знаю, чи є таке в інших містах – але у нас багато де подібні речі висять.

А тепер зверніть увагу. Нагорі – приватна реклама (із соціально-топографічним навантаженням). Внизу – офіційний дорожній знак. Подивіться – де написана нова, декомунізована назва, а де стара совкова.

І ще одна світлина. Дружина затягла мене в нову міні-пекарню за пиріжками. Подивіться, що там на стіні написано.

Я чесно присів почав шукати сліди затертої крові на підлозі. Ну бо тут же, за логікою певних людей, всі русскоязичниє нашого міста мали б битися лобом від того, що незрозумілою мовою написано. Не знайшов.

Потім перевів очі на меню, яке було написано на такій великій дошці (як шкільна, і написано крейдою – ну, щоб не друкувати зміни в асортименті та цінах). Мамо рідна, тато тракторист! І там все українською. “Як же люди скупляються”, – подумав я і підкрався до черги. Нічого, якось замовляли пиріжки (прямо так на цінниках біля товару і написано, “пиріжок”) та іншу випічку. Причому в черзі в основному були люди років на 10 мінімум старші за мене.

Бачте, як воно. Може, хто чув про нещасні випадки у запорізькій пекарні на проспекті Металургів – серце там схопило чи паралізувало, чи просто не зміг хтось скупитися, бо незрозумілою мовою написано, – пишіть в камєнти.