Сьогодні позапланово хочу поговорити про такий термін, як “вишиватник”.

Зараз уже навряд чи реально знайти його першовитоки – але можемо припустити, що термін цей був запущений іззовні. Для чого? Думаю, аби зіграти на традиційній ідеї “всі однакові”. Від терміну “вата” вже нікуди не дінешся, він вже настільки увійшов в наш лексикон, що боротися з ним немає сенсу. Зате є сенс опустити опонентів “вати” до її ж рівня. Мовляв, вони “там” теж ударені по голові мішком. Це як з “Антимайданом” – з одного боку, демонстрація того, що “ми теж можемо”, “за нас теж люди”; а з іншого, коли ідея вже повністю протухла – можна зіграти на аналогії, “раз тут за бабки стоять, значить, і на Майдані оті-во майдауни теж такі самі”.

Ну, і почерк – переінакшувати чуже, вкладаючи в нього свій смисл – досить чітко вказує на джерело походження. Московити-совки таким нехитрим прийомом користалися постійно. Наприклад, було таке поняття, як “радянська УНР”. І на прапорі у них були жовто-сині кольори. А вже засоціювати українців з якоюсь мерзотою – це у комуноїдних пропагандистів та агітаторів виходило прекрасно. Люди старшого віку, причому не тільки в Запоріжжі, а й у Житомирі, наприклад – досі упевнено вживають термін “западенець”, який очевидно ж не є питомо українським (хоча б тому, що  тоді було б “західняк”). Причому частина з них досі використовує цей термін в негативному значенні. Я говорю про те, що чув сам – і на Запоріжжі, і в Житомирській області.

Так само і “вишиватник”. На мою думку, запущений це термін для того, аби “показати”, що з цього боку порєбріка – нічим не кращі. І тим самим прирівняти людей, які прагнуть повернути українській мові в Україні те становище, яке було до совкового зросійщення, до тих людей, які на Донбасі і в Криму боролися із невидимими бандерівцями та захищали “угнєтьонних русскоязичних”. Щоб, коли вся ця історія розкриється – а вона розкриється, – можна було б вбити людям у мізки формулу “ну а у них”, точніше, “у нас” нічим не краще. Я вже бачу закиди про те, що нинішня українізація нічим не відрізняється від радянської русифікації. І це – наслідок “вишиватництва”. Один із наслідків.

Так от, я що хотів сказати. Зі мною не так давно відбулася наступна історія. В фейсбучну лічку прийшла вже екс-френдеса, яка прочитала якийсь пост моєї дружини. Прийшла із закидом, який, якщо очистити від зайвої деталізації і звести до формули, звучав би десь так – “твоя дружина тупа?” Звісно, вона була тут же послана – в коректній формі, я дивом стримався, – а трохи згодом відфренджена. А ви б зробили інакше? Думаю, ні. Бо це – ваша дружина (ваш чоловік). Це ВАША сім’я. І, які б негаразди та непорозуміння були всередині неї, ви не дозволите її ображати комусь чужому. Бо це банально – не його діло. А якщо дозволите – значить, ви гівно, а не чоловік/дружина чи батько/мати.

Можливо, це не абсолютна аналогія – але мені видається, що у ситуації із ставлення до українців сторонніх людей (які, на мою думку, і запустили ідею “вишиватництва” в наше суспільство) має бути той самий принцип. Так, у нас тут є свої проблеми і негаразди. Але ми їх вирішимо самі. І не ваше діло вказувати нам, що ми мудаки і вишиватники.

От ви наприклад чули хоча б від одного московитського опозиціонера – хоч бутафорського, хоч реального, – подібний наїзд на свій народ? На московитів в цілому? Ні. І від поляків такого не почуєте. Бо і у тих, і у тих є певна національна свідомість, усвідомлення себе цілісним явищем. Можливо, саме через це ті ж поляки і змогли відродити країну, а ми ні – бо у них було оце от об’єднавче начало (який би ти не був, але ти поляк)? А у нас мало того, що його не було, так московити-комуноїди вправно цим користалися, розділяючи українців на різні класи, верстви, країни? І виходить роман Яновського “Вершники”.

Та що там далеко ходити – 2004-й рік всі ж пам’ятають? Ось же воно, протовишиватництво. Просто тоді не було терміну “ватник” – от і не народився контртермін. Ну а те, що на Януковича на тих (і не тільки на тих) виборах працювали московити, це уже ні для кого не секрет.

От і думайте – ви готові ви разом із лівими пасажирами посміятися над своєю “тупою дружиною” чи ні.