Сьогодні мені в соцмережах потрапили на очі дві новини. Просто дві новини. Але – на одну тематику. І тематика ця, м’яко кажучи, страшна. Тож я вирішив поритися на профільних сайтах…

Подивіться на ці новини. Це – лише один сайт Генпрокуратури, лише за половину одного місяця.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Я б сказав, що шокований, але це неправда. Справа в тому, що я ще до народження старшого сина цією темою цікавився. І це була не пуста цікавість. Я намагався прорахувати варіанти і зробити максимально можливі залежні від мене речі для того, аби убезпечити свою дитину від насилля. Тож я багато слухав і читав. І від одного знайомого, колишнього працівника правоохоронних органів, почув таку фразу – “якби ви знали, скільки у нас на районі педофілів…” А, крім того, регулярно читав і аналізував новини на таку тему, щоб зрозуміти, де є “тонкі місця” і як їх уникнути.

Тож я не шокований. Я… Ну, сказати “засмучений” – це буде по суті правда, але по силі цього слова, то дуже і дуже слабко.

А ще мене засмучує те, що суспільство, здається, взагалі не помічає цієї проблеми. Так хіба, вигулькне десь новина, потрапить в брудненькі руки блогірів, розкрутиться хайп, пошумить суспільство – та й по всьому. А проблема ця – нікуди не дівається. Самі бачите за кількістю новин.

А буває, що суспільство ще й стає на бік ґвалтівників. Ось, тиждень тому була новина: “Касаційний кримінальний суд Верховного Суду частково задовольнив скарги адвокатів обвинувачених у справі щодо зґвалтування неповнолітньої на Закарпатті. Справу направили на новий розгляд до обласного апеляційного суду”. Я зараз не буду теоретизувати про те, що якби цією неповнолітньою була б родичка, навіть далека, когось із Верховного Суду – він би, на мою скромну думку, НІКОЛИ В ЖИТТІ навіть частково не задовольнив би скарги адвокатів обвинувачених (будете спорити з цим припущенням? ну давайте). Я про інше. Про те, що у тій історії була класична риторика – “навіщо хлопчикам життя ламати”. Не “навіщо ви, уроди, дівчинці життя зламали”, ні. А ґвалтівникам, розумієте, життя ламають – судом і ув’язненням.

Такі історії тільки додають упевненості усім персонажами на тих скріншотах. Бо воно саме так і працює.

А влада – як і завжди у складних, важких і непопулярних ситуаціях – мовчить. Бо це на Порошенка, ухилянтів, західних партнерів вона може натравити своїх Telegram-собак. Це там вона може формувати громадську думку. А тут – їй просто похріну. Бо їхнім дітям нічого ж не загрожує. Хоча б тому, що вони навряд чи живуть і житимуть в Україні.

А суспільство мовчить. Воліє не помічати все це. А потім знову і знову ми читаємо оці новини…