Остання, дванадцята серія текстового серіалу «10 років книжок». Із минулого – у майбутнє.
Якщо ви пропустили якусь із попередніх серій – ось вони усі перед вами. Заходьте, читайте. А потім повертайтеся сюди.
Серія 1, “Повна історія Ель Класіко”
Серія 4, ”Як я забивав на ”Камп Ноу”
Серія 5, ”Повна історія пілотованої астронавтики США”
Серія 6, “Три історії про данське футбольне диво”
Серія 7, “Сенна vs Прост. Велике десятиліття “Формули-1“
Серія 8, “2008/09. Головний сезон українського футболу“
Серія 9, “The Map. Прощання з Україною“
Серія 10, “Історія президентських виборів у США“
Серія 11, “1992. Як починався український футбол”
Отже, мої перші (і, сподіваюся, не останні) десять років письменницької діяльності були такими, як ви могли прочитати вище. А що ж буде далі? Чи є у вас план, містер Фікс?
Так, у мене є план, містер Фікс. (Це таке «великоднє яйце» для тих, хто пам’ятає той австралійський мультсеріал минулих часів.) Хоча зараз говорити про плани – трохи смішно, я розумію. Та все ж давайте спробуємо.
Для початку – про ті проєкти, які вийшли із моїх рук і зараз уже на стадії верстки і підготовки до друку. А таких – цілих три, і, якщо нічого екстраординарного не станеться (ви теж іронічно усміхнулися в цей момент?), то навіть попри те, що мій нинішній видавець перебуває в лавах ЗСУ, мають вийти друком уже в цьому році. Отже, в хронологічному порядку.
***
Перший проєкт – це перевидання у видавництві «Раціо» книжки «Сенна vs Прост. Велике десятиліття «Формули-1». Коли видавець запропонував мені це зробити – я відразу подумав, що просто так це буде нецікаво. Тому я зайнявся доповненням тексту. У підсумку тексту стало десь на 10% більше, порівняно із першим, «крафтово-самвидавним» накладом.
Інший плюс, якого не було у моїй власній книжці – це фото. Їх буде не просто багато – а дуже багато. Це окрема, непроста і весела сторінка роботи над книжкою, але роботи не моєї, а видавництва, тому я про неї говорити не буду, бо знаю тільки з розмов із видавцем. Скажу лише – все побачите у книжці.
Я ж тут зазначу, що насичення книжки фотографіями – це така додаткова візуалізація, яка доповнить і розширить написане мною. Була б моя воля, я б, напевно, кожну гонку із книжки проілюстрував десятком фотографій. Але це вже був би фотоальбом і трохи тексту. А я все-таки про інше. Тож всього треба в міру. І в новому виданні «Великого десятиліття», думаю, буде в міру.
Про терміни, вибачте, я говорити не можу – просто це питання не в моїх руках. Але чекаю, що у найближчий час оновлена версія «Сенна vs Прост» з’явиться у нас і у вас в руках. А що буде далі?
***
А далі буде перша книжка, написана, але не придумана мною. Тобто структуру книжки, звісна річ, я, як автор, продумав, запропонував видавцеві, узгодив – але саму ідею придумав не я, а видавництво «Раціо». Хоча, зізнаюся чесно, така книжка давно крутилася у моїй підсвідомості. Але братися за неї всерйоз у попередній, крафтово-самвидавній епосі, я не міг через банальне фінансове питання. При моїх маленьких накладах вона б коштувала стільки, що я просто не зміг би викупити наклад.
А коштувала б вона «стільки» з однієї простої причини – обсяг. Розмір. Масштаб. Ця книжка, не будемо далі ходити колами навколо неї, має робочу назву – «Енциклопедія українського футболу». Саме слово «енциклопедія» уже натякає на щось величеньке, еге ж? До того ж, коли йдеться про такий великий об’єкт для енциклопедичного описування, як футбол, якому уже три з половиною десятка років.
Деталі, по розділам, я покажу пізніше, коли книжка буде зверстана, тобто з’явиться хоча б у віртуальному форматі. Тут скажу лише, що у «Енциклопедії» я розповідаю про усі клубні турніри в історії незалежної України, про збірну і українські клуби у єврокубках, про найкращих гравців і тренерів в цій 35-річній історії. Звісно, про головні скандали – цього не уникнути, та я і не збирався, бо це одні із найцікавіших сторінок в історії вітчизняного футболу.
А мій улюблений розділ, про який я давно мріяв, нехай і у форматі окремої книжки – але навіщо тепер, якщо все буде під однією палітуркою, – це такий собі каталог усіх команд-учасниць в історії професійного українського футболу. «Команд», бо дублі, які грали в першій і другій лігах, будуть іти окремо від основних клубних команд.
А розділ цей мій улюблений з однієї простої причини. Я тут нарешті розберуся і вам розкажу про те, де у нас одна історія, яка триває з 1992 року, а де клон чи навіть купа клонів. І щоб вам більше не запудрювали мізки тим, що учора перейменований з «Гірника» в «Кривбас» (чи з «Олімпіка» в «Зірку») клуб, «виявляється», має уже 100500 матчів в елітному дивізіоні. Ні, після моєї книжки ви уже точно знатимете, що, де і як. І не вестиметеся на ці притаманні українському футболу байки, вигадки і маніпуляції.
***
Третя книжка, після «Сенна vs Прост» і «Енциклопедії українського футболу», яка зараз опрацьовується у видавництві «Раціо», це проєкт під робочою назвою «DNF. Усі смертельні випадки в історії «Формули-1». Королівські перегони – це тема, яка, як виявилося, цікавить українських читачів настільки, що можна і треба над нею працювати постійно. І ідей у цьому напрямку у мене є (про них – трохи нижче), а ідея цієї книжки з’явилася несподівано, хоч і очікувано. Очікувано тому, що смерті у Великому цирку – це один із тих елементів, повз який не пройти ніяк. Це ми зараз, в останні три десятиліття, звикли, загибель гонщика – екстраординарне, унікальне і дуже малоімовірне явище. За ці три десятиліття загинув, точніше, помер після наслідків аварії, лише один пілот. А до того, особливо до 1982 року, смерті на трасах були, вибачте за цинізм, практично звичним явищем. Хоч звикнутися з цим, як розповідали самі гонщики, в принципі неможливо.
Це була важка робота. Важка перш за все психологічно. З технічно-творчої точки зору якраз працювалося легко – матеріалів, інформації, аж до відеозаписів аварій (далеко не усіх, але), мемуарів, інтерв’ю, коментарів вистачало. А от писати про кожного із героїв книжки – було неймовірно важко. Я ж писав не тільки про конкретний епізод у їхній біографії, а намагався розповісти про них загалом. По-перше, інакше б не було книжки, був би сценарій для документального фільму, а це дещо інше. По-друге, ну, звісно, про Сенну я написав книжку, та й взагалі про нього можна знайти багато літератури – а про абсолютну більшість гонщиків не те що у нас, а взагалі ніхто всерйоз не буде писати. Ні, я не сумніваюся, наприклад, що у Франції виходила хоча б одна книжка про Франсуа Севера – але хто її перекладатиме для випуску у нас? І тут навіть його українське (територіально) походження не зіграє ролі. Тому я і вирішив показати їхні життя загалом.
І от ти працюєш над черговим гонщиком, над його дитинством, дорослішанням, початком кар’єри, першими успіхами, дебютом у «Формулі-1». І розумієш одну просту і страшну річ – а і у нього ж теж усе закінчиться буквально ось-ось, на злеті чи принаймні точно до моменту, коли він зможе повісити шолом на цвяшок. Кожна історія героїв цієї книжки – по-своєму унікальна, але фінал у всіх один. Трагічний і невідворотний. І це просто убивало під час роботи…
Тож книжка буде важка. Але і цікава. Ні, не тільки тому, що про смерть. Просто попередні епохи «Формули-1» – це дуже своєрідні, не схожі на нинішні гонки, яскраві явища. Які розкриються перед вами, нехай і у такий страшний спосіб, як смерть гонщиків. Під час роботи я якраз і хотів показати вам ці зміни у чемпіонаті світу, хотів, щоб ви їх відчули – сподіваюся, у мене це вийшло.
Такі три проєкти готуються зараз. А що ж є поки що лише в планах (втім, не тільки)? Почну, точніше, продовжу з нонфікшн.
***
На тему «Формули-1» у мене в голові є ідеї ще трьох книжок. Щонайменше трьох книжок. Вони дещо відрізнятимуться від двох попередніх, бо охоплюватимуть значно менший за часом період. Скажу так – кожна книжка буде присвячена одному-єдиному сезону Королівських гонок. Але ці сезони, кожен по-своєму, стали такими унікальними, що просто гріх було б про них не розказати. От я і розкажу (принаймні, планую розказати). Бо кожен із цих сезонів вмістив в собі стільки подій – особливо хронологічно перший, – що це варто окремої книжки.
До речі, третя (із них) за хронологією книжка буде присвячена сезону із ХХІ століття. Так що не поспішайте говорити про те, що «Формула-1» уже не та.
Крім «Формули-1», друга велика тема, над якою я працюю – це футбол. Зараз це перш за все український футбол. Як ви бачите вище – дві книжки на цю тему у мене вже вийшли, третя готується. І є ще кілька ідей, над якими я готовий працювати. Таких щонайменше чотири, і п’ятий поки що не сформувався як ідея, але час від часу дає про себе знати, нагадує і не дає спати. Не знаю, може, і його теж оформлю в якусь словесну форму і відпишу видавцеві. А ці чотири – я про них уже написав в «Раціо», і, якщо все складатиметься позитивно, то дійдуть руки і до них.
Усі вони хронологічно вміщаються між першою моєю книжкою на цю тему, «2008/09», та другою, «1992». Тобто це буде розповідь про ранній період вітчизняного футболу, але трошки у іншому форматі. Якщо «1992» став літописом одного року, якщо «2008/09» охопив один конкретний сезон – то ці чотири книжки будуть присвячені не стільки сезонам, скільки конкретним явищам, які дещо розтягнуті у часи, з «передмовами», флешбеками і усім іншим. Тож часовими рамками їх окреслити, звісна річ, можна, і у назвах, принаймні, зараз у моїй голові, роки стоятимуть – але це точно буде не підсумок якогось конкретного сезону. Бо головні події того періоду, вони, як я вже сказав, дещо ширші, дещо масштабніші, ніж, скажімо, унікальний сезон-2008/09. Тож розповідати про ці події я буду трохи інакше.
Із нонфікшн є у мене ще ідея проєкту «Українці і війна». Це щоденники українців, написані під час чотирьох воєн. (Точніше, три щоденники і одне листування.) 1918 рік, наступ московитів на Київ; Друга світова, точніше, радянсько-німецька війна; Корейська війна; нинішня повномасштабка. Ці люди усі різні. 1918 рік – це щоденник гімназиста, який згодом став митцем і дожив до старості. 1941-1945 – льотчик, який теж пережив війну і відійшов у кращий зі світів з генеральськими погонами. 1953-й – також авіатор, українець у складі американської армії. Ну, а нинішня – це мій щоденник волонтера у школі-хабі для переселенців, який я вів у Facebook у перші місяці війни.
Усі три щоденники я сам чи за допомогою друзів придбав і потихеньку опрацьовую. Коли, як і де цей проєкт з’явиться у готовому вигляді, поки ще не знаю, але сподіваюся, що таки з’явиться. Принаймні, це цікаві свідчення тих чи інших епох, часто не про війну, а про людей, про любов навіть – як би це не дивно звучало під час війни (а, може, якраз логічно).
Ще один напрямок, започаткований “Історією президентських виборів у США”, може отримати продовження в 2029 році. Я давно виношую ідею продовжити цей формат, формат розповіді про те, як відбувалися вибори у інших країнах – а саме 2029-го за планом мають відбутися чергові вибори до бундестагу в Німеччині. Коли вийшла книжка про американські вибори, в коментарях на моїй сторінці я написав (здається, і видавець теж), що можна було б і про це написати книжку. До того ж, Німеччина – це настільки цікава і різнопланова тема, і мова тут не тільки про часи Третього Рейху. Словом, можливо, дійде і до “Історії парламентських виборів у Німеччині”. А там і до Франції з Британією руки дійдуть. Це як мінімум цікаво, а ще й дечому можна повчитися нашим людям. Все ж краще учитися на чужих помилках, а не на своїх.
***
Є у мене кілька ідей, які я пишу чи уже написав під своїм псевдонімом «Олесь Дзиґа». Це, по-перше, проєкт під назвою «Кабанбик». (Наголос на останньому складі.) Цей проєкт складається із 21 невеличкого тексту, таких собі новел – про людей із моєї малої батьківщини. Це історія невеличкого степового села (насправді, кількох сіл, це я для спрощення говорю «села», щоб постійно не пояснювати, що мій дитячий світ – це колгосп / сільська рада, які складалися із шести сіл і були таким спільним соціумом), збережена феноменальною пам’яттю мого тата. Він пам’ятає такі деталі, які, мабуть, усіма іншими мешканцями моєї дитячої атлантиди давним-давно забуті. Ну, хто, скажіть, згадає якогось там цигана, від якого пішло прізвисько одного із наших односельців? Та більшість людей навіть не знали, звідки те прізвисько взялося. А я цю історію, цікаву, смішну і дидактичну, витягнув з батька і записав.
Все почалося якось непомітно. Я люблю слухати його розповіді, сам провокую іноді на ті чи інші спогади, підкидаючи йому «наживку». А в якийсь прекрасний момент взяв і записав один із його чергових монологів. І подумав – а непогано виходить. Подумав і продовжив. Так і назбиралася ціла невеличка книжка цих історій.
І дуже вчасно. Ні, тато живий-здоровий, сподіваюся, ще довго буде розказувати на вихідних мені ці та інші історії. Просто села мого уже немає. Воно не окуповане, ні – але його розбомбили, а перед тим звідти виїхали усі люди. І навіть якщо завтра війна раптом зупиниться, дрони перестануть літати, бомби перестануть падати – частина з них уже не повернеться додому. Бо нікуди повертатися.
Тож проєкт, який починався як спроба зберегти батькові спогади – перетворився на такий собі пам’ятник моїй малій батьківщині, якої уже немає. Яка прожила трошки більше ніж сто років, виникнула на приазовських степах – і зникла, знов перетворюючись на порожній степ. Наче і не було там людей. А вони були. І свідченням про це є написана уже мною книжка.
Де і коли вона вийде – я не знаю. Це точно не формат «Раціо», вони не займаються художньою літературою, тому я навіть не пропонував її видавцеві. А кому запропонувати – не знаю. Якщо знаєте – підкажіть. Або заберіть (якщо ви і є видавець). Якщо не знаєте – що ж буду думати і шукати.
А поки що – пишу ще один проєкт малої прози, під робочою назвою «Щоденник». Це теж спогади, але уже мої власні. І навіть не спогади, а така, знаєте, коробка з речами. Речами, які зараз уже нікому не потрібні, бо функціональність їхня втрачена – але колись вони були дуже важливими елементами нашого, мого (та й вашого, упевнений, теж) життя. І про них, про цей світ, який тихо і непомітно відійшов у минуле, я хочу нагадати, розповісти, хочу зафіксувати його, аби не забути.
Саме про цей проєкт я на початку наступного тижня з вами трохи предметніше поговорю. А поки що додам лише, що ідеї мої на цьому не закінчуються, хіба що вони настільки ефемерні, що спіймати їх за хвіст і описати іще не дуже можливо – але вони є, як і у будь-якої творчої людини, яка не може жити без ідей.
Скажімо, є навіть така, геть фантастична на цей момент (але хтозна, як воно буде далі) ідея – зробити за мотивами майбутньої «DNF» цілий документальний фільм. Не самостійно, звісна річ, а лише у ролі сценариста і одного із оповідників, як автора книжки. Проїхатися по тих автодромах, які описані в книжці, знайти місця трагедій – і не просто розказати про аварії, а прямо показати, де це було і що там зараз є. (Частина з них – це не автодроми, а звичайні дороги, там просто їздять машини, люди в яких і не знають, по яких історичних місцях вони проїжджають.)
А ще у мене є ідеї перевидання частини тих моїх книжок, які я видавав «крафтовим самвидавом». Це перш за все доповнена версія «Повної історії Ель Класіко» від Володимира Миленка і майже-автобіографічна повість «Як я забивав на «Камп Ноу» від Олеся Дзиґи. Про них мене періодично питають читачі, але ці наклади давно розійшлися. Може, якраз настав час оживити їх… Побачимо.
На цьому дякую вам усім за увагу, за цей написаний мною і прочитаний вами текстовий серіал! Читайте книжки – мої, зокрема, – це ніколи не буває зайвим. Навіть у нинішні божевільні часи.
vmylenko.com 