Одинадцята серія текстового серіалу «10 років книжок», присвячена нашому дитинству і «Повісті минулих літ».
В листопаді 2024 року у видавництві «Раціо» вийшла моя книжка, присвячена виборам у США (про неї ви могли прочитати у попередній серії) – і я зайнявся наступним проектом. Проектом, який виявився – на той момент – найбільшим у моїй письменницькій кар’єрі.
Серія 1, “Повна історія Ель Класіко”
Серія 4, ”Як я забивав на ”Камп Ноу”
Серія 5, ”Повна історія пілотованої астронавтики США”
Серія 6, “Три історії про данське футбольне диво”
Серія 7, “Сенна vs Прост. Велике десятиліття “Формули-1“
Серія 8, “2008/09. Головний сезон українського футболу“
Серія 9, “The Map. Прощання з Україною“
Серія 10, “Історія президентських виборів у США“
І цим проєктом стала книжка, яка виросла із моїх попередніх ідей. Власне кажучи, правильніше буде сказати, що рання історія українського футболу мене цікавила завжди. По-перше, тому, що тоді, на початку 90-х, моя дитяча цікавість до футболу серйозно підкріпилася появою повноцінного футбольного ЗМІ – «Українського футболу». Для тих, хто не застав ті часи, розказую. «Український футбол» це була така газета, на яку батьки мені оформили підписку – бо де б я її у селі міг придбати. Тому кожну середу я після обіду тусувався під поштою, аби не втрачати часу і відразу після приїзду машини з поштовими відправленнями та пресою отримати свій примірник УФ і побігти додому читати.
Ні, я застав ще радянські часи, газету «Футбол» хоч і не виписували ми, але десь брав і читав – може, у сільській бібліотеці, в якій тоді ще моя мама не працювала (вона прийшла туди на роботу десь якраз на межі радянського та українського періодів історії). Та «Український футбол», на мою тодішню думку, був інформативніший і цікавіший, детальніший – зокрема, в плані статистики – і багатший на різні важливі для уболівальників моменти. В принципі, я і зараз так думаю, що УФ був тоді дуже серйозним кроком уперед, порівняно із пресою комуноїдних часів.
А по-друге, рання історія українського футболу – це фактично наша терра інкогніто. Причин тут багато. Це і відсутність тоді інтернету, тобто спортивних сайтів, з яких можна витягнути якусь інформацію, просто не існувало, вони почали з’являтися десь на початку нульових, а повноцінно запрацювали, мабуть, із появою fооtbаll.uа в 2006 році. Це і відсутність відеозаписів – бо показували фактично тільки «Динамо», та і далеко не усі матчі гранда, хоча б у форматі оглядів, можна зараз знайти на Ютубі чи то рентах. Усі інші – це взагалі повний провал. Скажімо, легендарний матч «Шахтар»-«Таврія», де стався той самий вибух і убивство президента ШД Ахатя Брагіна – він же начебто транслювався, на місцевому каналі, та все ж. А відео не існує…
Тож про початок часів в незалежному українському футболі пересічний вітчизняний любитель цього виду спорту знає – ну, практично нічого. Починаючи з того, де ж все-таки був зіграний найперший офіційний футбольний матч в історії незалежної України.
До речі, про цей матч. Навесні 2016 року, уже перед несподіваним (для мене) звільненням з UA-Футболу я запустив проєкт під назвою «Український квотер». Квотер – це американська монета в 25 центів. А 2016-го виповнювалося 25 років з моменту появи незалежного футболу незалежної України. От я і почав працювати над ранньою його історією. За лінком вище – усі матеріали, які встигли вийти.
І одним із питань, яке мене особливо цікавило, було саме місце проведення першого матчу – матчу 1/32 фіналу Кубка України 1992. Мені довелося поритися в інтернетів, в архівах, підключити закарпатських знайомців і незнайомців – але точне місце я знайшов. Чим, чесно кажучи, пишаюся.
Влітку 2016-го, після відпрацьованого ЧЄ, я поїхав на море, звідки приїхав уже безробітним. І ідея «Українського квотера» виявилася незавершеною. Але – нікуди не зникла. І коли я почав працювати над книжками, коли вийшла перша книжка про український футбол («2008/09») – тоді я повернувся до цієї ідеї.
Причому ідея ця серйозно відрізнялася від ідеї «Головного сезону українського футболу». Та, перша книжка – була розповіддю про конкретні події того сезону, про кілька головних сюжетних ліній. А «1992» я запланував у зовсім іншому форматі. Можна назвати цей формат сучасним літописом. Бо в книжці я вирішив розповісти про усі чи принаймні максимально можливу кількість подій, які відбулися того року в українському футболі.
Причина була очевидна, про неї я вже згадав вище. Інформації про український футбол 1992 року практично немає у відкритому доступі – тому я вирішив зібрати її усю під однією палітуркою, бо все одно більше ніхто нею займатися не буде. Тож щоб зберегти ту ранню історію, я і вирішив написати таку «Повість минулих футбольних літ». «Літ», бо в книжці йшлося не тільки про 1992 рік, а і про другу половину 1991-го, після 24 серпня. Все-таки, нехай і не визнана світом, але для самої себе Україна осені 1991-го уже була незалежною державою.
Що виявлялося, зокрема, у таких моментах, як перейменування футбольних турнірів. Був такий турнір для команд української зони другої нижньої ліги чемпіонату СРСР, який називався «Кубок УРСР». Так от, його після проголошення незалежності України – по факту перейменували у «Кубок України». Тож останній переможець Кубка УРСР став же і першим переможцем Кубка України. Офіційно це так до кінця і не визнали, хоча не так давно на офіційних сайтах українських футбольних структур згадувався той турнір саме під такою назвою.
Та і взагалі – друга половина 1991-го це саме той період, коли закладалися підвалини незалежного футболу України. І не згадати про нього я не міг.
Але та частина все-таки є значно меншою, ніж розповідь про 1992 рік – і не тільки тому, що цілий рік більший за 4 місяці. Просто про першу половину 1992-го, власне, про перші чемпіонат та Кубок України я вирішив написати – і написав – максимально детально. Скажімо, із повною статистикою усіх матчів вищої ліги (так тоді називалася Прем’єр-ліга, топдивізіон професійного футболу), аж до оцінок усім учасникам матчів. Це ж теж до певної міри показник, який дозволяє краще зрозуміти той футбол, його перипетії та нюанси.
Та і взагалі – я намагався розповісти про кожен матч того чемпіонату, про кожен тур у двох нижчих лігах, першій та перехідній. Знов-таки – бо про це більше ніхто і ніколи не розповість, принаймні, у такому всеохопному форматі. Й уся та інформація просто зникла б у безвісти, особливо зважаючи на те, що практично усі учасники першого чемпіонату уже не існують (скільки точно їх залишається – ви можете прочитати в книжці).
Окрема велика тема – це поява на футбольній мапі світу збірної України. Тут я розповідаю і про власне футбольну складову – про перші матчі, про те, де і як вони пройшли, про альтернативні варіанти початку (так, могли перший матч зіграти не проти Угорщини, не в Ужгороді, не в Україні і навіть не у Європі); і про організаційну – яка вийшла навіть гірша за не дуже вдалі результати матчів першої нашої національної дружини. Так, і про це теж треба пам’ятати. Про те, скількох футболістів втратила Україна тоді, 1992 року. А разом з ними – ще і можливість поборотися за путівку на ЧС-1994, що відкинуло наш футбол на роки назад, звідки ми вилізли аж під кінець десятиліття, до речі, помстившись тим, хто нас і відкинув.
Усе це призвело до того, що обсяг книжки виявився просто неймовірно великим. Видавець навіть вирішив збільшити формат книжки – щоб зекономити на папері. Бо якби книжка, яка отримала назву «1992. Як починався український футбол», вийшла у форматі, аналогічному «Історії президентських виборів у США», там було б за 800 сторінок. А так вклалися у 560+.
Довелося зменшити і наклад. Якщо книжка про американські вибори вийшла накладом 2000 примірників, то «1992» – лише 1500. Тож математика виходить наступна:
- перші 5 (якщо рахувати томи «Усіх єврофіналів» окремо – то 7) книжок, «мелітопольського» циклу, вийшли, із перевиданнями, загальним накладом 1070 примірників;
- наступні 4, «кам’янець-подільського» періоду – 800 примірників;
- дві книжки у співпраці із видавництвом «Раціо» – 3500 примірників.
Ну, і ціна на «1992» стала найвищою серед усіх моїх книжок. Тут і інфляція часів війни, і зростання ціни на папір, і обсяг книжки – купа різних факторів вплинула.
(До речі, ціна книжки – 800 гривень. Якщо хочете придбати її з авторським автографом – пишіть мені в особисті повідомлення. Кільканадцять примірників на цей момент ще є.)
Такою вийшла остання моя на цей момент книжка, яка вийшла друком. Це справжній літопис 1992 футбольного року в Україні, літопис, у якому я зібрав усі події, інформацію про які тільки міг знайти – причому іноді зовсім несподівано, від чого робота над книжкою стала тільки цікавішою.
Десять років, одинадцять (тринадцять) книжок. Дрейф від самвидаву до співпраці із видавництвом. Зростання накладів на порядок. Звісно, хотілося значно більшого, але є об’єктивні причини і обставини, які змушують змиритися із тим, що є.
Це остання серія про моє письменницьке минуле – а у наступній, 12-тій серії я розкажу про свої плани, ідеї і перспективи. А також попрошу вашої допомоги. Залишайтеся з нами, Володимиром Миленком і Олесем Дзиґою! Буде цікаво, повірте.
Ну, а наостанок – ціле моє інтерв’ю про «1992».
А ось така реклама книжки була в соцмережах.
І ще один лінк. Цей мій проєкт, «Український футбол 1992», теж ліг у підмурівок книжки. Причому тут не тільки про футбол, а і про історію України у тому році. До речі, у «1992» теж є вставки, в яких розповідається про політику і музику, кіно і спортивні події. Але на Facebook-сторінці є купа відео, які я теж вирішив зберегти у одному місці. Заходьте і насолоджуйтеся – наприклад, повним відеозаписом матчу Кубка України «Скала» (Стрий) – «Динамо» (Київ). Це ж такий раритет, якому і ціни немає!
vmylenko.com 