Десята серія текстового серіалу «10 років книжок», присвячена тій Америці, яку God bless.
2024 рік став у моїй письменницькій кар’єрі несподівано унікальним. Хоча нічого, як той казав, не віщувало. Але про все по порядку.
Серія 1, “Повна історія Ель Класіко”
Серія 4, ”Як я забивав на ”Камп Ноу”
Серія 5, ”Повна історія пілотованої астронавтики США”
Серія 6, “Три історії про данське футбольне диво”
Серія 7, “Сенна vs Прост. Велике десятиліття “Формули-1“
Серія 8, “2008/09. Головний сезон українського футболу“
Серія 9, “The Map. Прощання з Україною“
Як я розповідав у одній із попередніх серій цього текстового серіалу, у моїх довоєнних планах була на 2024 рік «Повна історія президентських виборів у США». На 2024-й – тут зрозуміло, бо саме того року в Штатах проходили чергові вибори. А чому взагалі ця тема…
Ну, для початку повернемося у моє дитинство. Яке, нагадаю, пройшло в країні під назвою СРСР. А радянські люди – є у мене таке припущення, не знаю, як довести, але от є – завжди цікавилися Америкою. Може, хтось із якимись нотками ненависті (чому сприяли різні передачі типу «Камєра смотріт в мір»), але багато хто, думаю, просто з цікавістю: «Як же ТАМ люди живуть?»
І цим ТАМ були саме Сполучені Штати – як перша наддержава світу, як головний оплот капіталістичного Заходу і все таке інше. Ну, і якось дивно було б, якби мешканці такої «великої країни», як СРСР – цікавилися б Португалією чи там Норвегією. Подивіться на московитів – у них це не пройшло досі. А у радянських людей таке ставлення було справді логічним – і в тому ж спорті радянські спортсмени і команди змагалися із американцями. От наприклад, перемога у баскетбольному турнірі Олімпіади… ні-і-і, не 1972, а 1988 – хто там згадає переможний фінал з югославами. Перше, про що скажуть ті, хто цікавився і пам’ятає – це тріумф у півфіналі із США.
Ну, і інші протистояння – наприклад, те, американській частині якого присвячено мою п’яту книжку, про астронавтику. З США конкурували, з ким же іще. Отак воно і складалося, що Америка викликала непідробний інтерес.
І мене цікавило теж, ага. Я вже не пам’ятаю точно, як саме я прийшов до цієї теми, але скоріш за все це було так – я листав такий собі «СЕС», «Совєтський енциклопедичний словник», товстезну таку книжку, за 1600 сторінок, і натрапив там на одного із американських президентів. Знов-таки, не пам’ятаю, чи були там усі, наприклад, прем’єр-міністри Швеції (мабуть, були все-таки) – але американські президенти не могли не бути. Так вирішив я – і почав їх усі шукати.
А це, на секундочку, було до епохи Гугла і взагалі інтернету. Тобто я банально брав той «СЕС», великого, між іншим, формату – і перелистував усі сторінки, вишукуючи напис «такий-то президент США». І так від початку і до кінця, від початку і до кінця… Скільки разів я пролистав цей словник – не знаю, не рахував. Але точно пам’ятаю не тільки те, що знайшов усіх – а те, що останніми були Калвін Кулідж і Герберт Кларк Гувер. Вони перед Франкліном Рузвельтом працювали президентами.
41 президент (на той момент). Яких я усіх знайшов. Нічогенький такий список. І нічогенька історія за цими іменами. Звісно, у словнику нічого більше кількох фактів та цифр бути не могло – це ж не енциклопедія. Але цікавість до цього списку керівників найсильнішої держави світу в мені залишилася.
А, крім того, цікавість до американської системи виборів – яка серйозно відрізнялася від тієї, до якої ми почали звикати у 1991 році. Що таке виборники, навіщо вони потрібні, чому американці маються тією дурью, замість того, аби голосувати, «як усі нормальні люди». Що вже казати про вибори 2000 року, які поставили на вуха не тільки Флориду – бо це вона поставила на вуха усю країну і світ.
Словом, людина, яка цікавиться Америкою, її історією, її політичною і електоральною системою – не могла не прийти до ідеї написати про неї книжку. До того ж, ця книжка теж, як і усі інші «нонфікшнські», ідеально структурується – по списку виборів, – що дозволяє ефективно планувати роботу і виконувати її.
Отже, навесні я презентував відразу дві книжки одночасно (про них ви читали у попередніх серіях) – і взявся за роботу над американськими виборами, які треба було зробити до середини осені, бо вибори там у листопаді. І тут сталося те, чого я не очікував, але чому, чого гріха таїти, був дуже радий. Я отримав ось таке повідомлення: «Володимире, доброго дня! Побачив пост про вашу нову книгу «Повна історія президентських виборів в США». Хочу запропонувати вам видати у нашому видавництві».
Це було видавництво «Раціо». І це означало, що мені уперше не треба було займатися усіма іншими аспектами роботи, крім роботи з текстом. Ні, з обкладинкою я трошки поміг ідеєю і фотографії для фотовкладки підбирав – але це були деталі. Усім іншим займалося видавництво – а я, як справжній письменник, просто писав текст. І розповідав про це.
А писати було про що. Це, по-перше, як я уже сказав – система виборів. Чому саме така, а не інакша – і ті, хто прочитав цю книжку, сподіваюся, зрозуміли, що логіка у форматі президентських виборів у США є і логіка цілком практична. Американці взагалі люди практичні, це і по Конституції видно – порівняйте американську і нашу, вам все відразу стане зрозуміло. У Конституції США немає цих совкоформул «громадяни мають право на працю, освіту, відпочинок» та іншу галіматью. Зате там є конкретні речі, які визначають ті чи інші аспекти існування громадян і країни.
Далі – розповідь власне про кожні із виборів. І тут дуже цікаво мені було проводити невидимі, неакцентовані паралелі з Україною. Працюєш – і відзначаєш для себе, що «а отут було, як у нас в такому-то році», «а отут – як у нас тоді-то». Тільки з різницею у 100-150 років, ага.
Ну, і, звісна річ, про особистості – не тільки президентів, а і їхніх дружин. (Чоловіків у президентів США ще не було. Білл Клінтон міг стати першим «першим джентльменом», але Хілларі програла 2016-го Трампу. А відкритих геїв серед очільників досить консервативних Штатів не спостерігалося. Був один, кого підозрювали у гомосексуальних походеньках, але не більше.) Чи їхніх конкурентів – як сказали б зараз, мем «Дукакіс на танку» це лише одна із багатьох подібних історій, яких назбиралося з 1788 року отого скільки. І чорного піару вистачало, причому такого, який нам і не снився – «Порошенко убив брата» відпочиває у санаторії, у історії з одним президентом, який є навіть на банкнотах, йшлося про сотні трупів (нехай і не особисто вбитих цим містером; хоча і у особистих стратах його звинувачували).
Звісна річ, не пройшов я повз Громадянську війну. Тому, до речі, коли нещодавно в нашій війні почали використовувати «аргумент» про те, що «а в США під час війни вибори проходили», я тільки саркастично посміхався – бо ж під час роботи над книжкою цікавився, як (і де) ті вибори проходили.
Взагалі вибори – це один із тих показових механізмів, через який можна прослідкувати зміни у правах людей в тій чи іншій країні. В Штатах так точно. Як і коли прийшли у США до допуску на вибори жінок, афроамериканців, корінних американців – у всьому цьому я розбирався, про усе це написано в книжці.
Ця книжка стала для мене важливою з кількох причин. По-перше, я остаточно вийшов за межі суто спортивної літератури – все-таки і астронавтика уже, і вибори, це відкривало мені можливість працювати у різних напрямках. По-друге, упоравшись із цим проектом, я відчув, що готовий працювати в цьому напрямку і далі. Тож, можливо, на 2029 рік у планах з’явиться «Історія виборів у Німеччині», моїй найулюбленішій з політичної точки зору країни Європи. А там до країни номер 2, Франції, руки дійдуть. Побачимо. Зараз я не планую своє життя аж так далеко.
Ну і по-третє, головне – я відійшов від самвидаву, що спростило мені життя. Бо все-таки заробити на рукописі простіше, ніж на продажі книжок. Та й взагалі це якось солідніше, справжніше, «письменницькіше». Хоча практику продажу обмеженої кількості примірників із авторським автографом я собі залишив, але це уже не більше, ніж додаток до основного процесу.
До речі, примірників цієї книжки у мене вже не лишилося – тому якщо маєте бажання придбати «Історію президентських виборів у США», робіть це на сайті видавництва «Раціо». Дякую від себе і видавництва вам за те, що клікнули туди – а я наостанок традиційно покажу процес презентації книжки.
І йдемо далі, в 2025 рік, у мою найбільшу книжку. Залишайтеся, фінал серіалу вже зовсім скоро!
vmylenko.com 