Як новачки F1 ганялися у попередні епохи.

Швейцарсько-німецька команда Audi дебютувала своїм першим автомобілем – звісна річ, поки що на тестах. Audi можна назвати одним із гігантів європейського авторинку, але, що цікаво, ця компанія раніше ніколи не брала участі у чемпіонаті світу. А от у міжвоєнному періоді на трасах ганялися автомобілі під вивіскою Auto Union. Це якраз і була та компанія, яка тепер є Audi. Точніше, Auto Union – це було об’єднання відразу чотирьох компаній: Audi, DKW, Horch і Wanderer. А потім це об’єднання повернулося до назви Audi. (А тепер є частиною концерну Volkswagen AG.)

Перший сезон гонок Гран-прі, у якому взяла участь ця команда, це був 1934 рік. Із імен, які можуть бути вам відомі, там тоді був лише Ганс Штук. Саме він виграв перший Гран-прі в історії Auto Union – причому не аби де, а в Німеччині, на Нюрбургрингу! На отому самому 22-кілометровому кільці, яке в інші часи назвуть “Зеленим пеклом”. Штук стартував 10-м (місце на старті було визначене жеребом), а на фініш випередив таких легенд, як Луїджі Фаджіолі (Mercedes Benz), Луї Широна та Таціо Нуволарі (Alfa Romero). Широн і Фаджіолі дожили в гонках до часів “Формули-1”, француз навіть виграв одну гонку. Штук, який до Другої світової, коли автоспорт у Європі закінчився, не зрадив Auto Union – теж, але успіху там уже не мав, та і стартував у гонках чемпіонату світу лише три рази.

Крім Гран-прі Німеччини, Штук виграв ще дві гонки – у Швейцарії на трасі Бремгартен (там пізніше розіб’ється Акілле Варці) та на чеському Масарик-Рінг біля Брна.

А 1935-го повернувся чемпіонат Європи серед пілотів (два роки перед тим він був відсутній). Із семи календарних гонок Ганс Штук виграв одну – але де, в Монці! Випередивши Ferrari Рене Дрейфуса / Таціо Нуволарі та своїх колег з Auto Union Пауля Піча / Бернда Роземеєра. (У ті роки нормальною практикою було змінювати пілотів на пітстопах – скажімо, Нуволарі на своїй машині зійшов, в бокси закликали Дрейфуса і замінили його на “летючого мантуанця”.) Ще дві гонки, не чемпіонатні – у Тунісі та Пескарі – виграв для Auto Union Акілле Варці. А у Брні знову переміг гонщик цієї команди – але ним був не Штук, а Роземеєр.

У чемпіонаті Європи Штук став п’ятим, а Роземеєр і Варці розділили сьому позицію.

1936-го чемпіонат Європи складався із чотирьох етапі. Перший, у Монако, виграв великий німець Руді Караччола на Mercedes Benz. (Той самий, який 1932-го переміг на Гран-прі Львова.) А потім зійшла зірка Роземеєра – Бернд взяв три останні гонки, на Нюрбургрингу, Бремгартені та Монці. На Гран-прі Німеччини Auto Union зробив дубль – другим став Ганс Штук. У Швейцарії подіум був весь хемніцький (саме там, у місті Хемніц, до радянської окупації, була штабквартира Auto Union) – Роземеєр, Варці, Штук. А у Монці третім на подіумі став ще один аутоуніоніст – Ернст фон Деліус. Між двома німцями опинився Нуволарі. І у всіх трьох гонках Бернд Роземеєр демонстрував найшвидше коло!

Щоб було зрозуміло – система підрахунку очок тоді була іншою. 1-3 місця – 1-3 бали відповідно. Пройшов більше 75% дистанції гонки – 4 очки. Між 50 і 75 – 5. Між 25 і 50 – 6. Менше чверті дистанції – 7. Дискваліфікація – 8. Не брав участі у етапі – 9. Тобто треба було набрати якомога менше очок. Так от, чемпіон Європи Бернд Роземеєр (саме його фото ви бачите нагорі) набрав 10 очок, його побратим Ганс Штук – 15, а Таціо Нуволарі, який у складі команди Ferrari (тоді ще на машинах Alfa Romeo) став третім – 17. Четверте місце із 19-ма балами фінішував Варці. Повний тріумф Auto Union!

Далі лідерство захопили інші німці – Mercedes Benz. 1937-го Auto Union виграв тільки першу із п’яти гонок чемпіонату Європи – Гран-прі Бельгії. Це зробив на 14-кілометровій тоді трасі в Спа Рудольф Гассе (який 1942 року помре у військовому шпиталі у місті Макіївка). Штук став другим. Інші, незалікові Гран-прі підкорювалися Auto Union того року чотири рази – тричі тріумфував Роземеєр (Нюрбург, Пескара, Донінгтон), одного разу (у Південній Африці) виграв фон Деліус.

У заліку ЧЄ Гассе попри перемогу став аж 7-м, бо пропустив два етапи. А найвище із Auto Union опинився Штук – 5 місце, 20 очок. У чемпіона, Караччоли, було 13 (і це з одним пропущеним етапом, саме у Бельгії).

Сезон-1938 – до заліку ЧЄ увійшли чотири гонки. І останню із них виграв гонщик Auto Union. Але яку гонку! Це була Монца, переміг італієць, Нуволарі – а історики того часу називають саме цю перемогу однією із найлегендарніших в кар’єрі Нуволарі. Другим теж став італійський пілот, майбутній перший чемпіон світу, Джузеппе Фаріна із Alfa Corse, а тільки третіми стали Караччола і Манфред фон Браухіч на Mercedes Benz. Нуволарі переміг ще у Донінгтоні, більше значних перемог у Auto Union того року не було. А у заліку чемпіонату Європи Таціо Нуволарі, Ганс Штук та ще один німець із Auto Union Германн Пауль Мюллер поділили п’яте місце (ті самі 20 очок, але у чемпіона, Караччоли, було лише 8 – ще б пак, усі чотири гонки на подіумі, з них дві переможці, по одному 2 і 3 місцю).

Останній довоєнний сезон, 1939 року, знову мали виграти конкуренти із Mercedes Benz. Із чотирьох залікових етапів Auto Union взяв тільки один – у Франції переміг Мюллер. Штук ще переміг на Гран-прі Бухареста, а Нуволарі – Белграда (уже під час Другої світової, 3 вересня). П’ятий етап, у Монці, не стали проводити через будівельні роботи. Та і очки офіційно не підрахували – бо були суперечки, чи то рахувати за старою, чи за новою, французькою, яка схожа на сучасну.

Але якщо рахувати за тою системою мінімальних очок, то найкращий показник мав саме гонщик Auto Union, Герман Пауль Мюллер! У нього було 12 залікових балів, а далі ішли два пілоти Mercedes Benz, Германн Ланг (14) та Руді Караччола (17). Нуволарі з Браухічем ділили 4-ту позицію (по 19).

На цьому усе закінчилося, бо почалася велика війна – а після неї уже ні Auto Union, ні Mercedes Benz у списках учасників Гран-прі не було. Штутгартці все ж прийшли на пару років у 50-х, завдяки Хуану Мануелю Фанхіо виграли один титул, після трагедії в Ле-Мані, де їхній гонщик П’єр Левег загинув сам і убив понад 80 глядачів, знову залишили автогонки (та подія забрала ще і Гран-прі Швейцарії), повернулися 2010-го – щоб виграти сім чемпіонських титулів (6 – Хемілтон, 1 – Росберг). А от команда із Інгольштадта тільки зараз заявляється у “Формулу-1”.

І наостанок – ось вам відео з тими машинами.