Отже, хто у нас тут найголовніші у пелотоні? Поїхали!

Головний новачок

2025 рік увійшов в історію “Формули-1” немаленькою кількістю новачків. Якщо рахувати ще й Бірмана, Колапінто і Ловсона, які проводили свій перший повний сезон – таких вийшло семеро. Третина списку особистого заліку пілотів!

Формально найвище місце серед новеньких зайняв Кімі Антонеллі. Але тут ситуація логічна – він єдиний, хто ганявся за топкоманду, команду, яка зайняла у підсумку друге місце у Кубку конструкторів. А от серед представників топкоманд, тобто у першій сімці (другого пілота “Ред Булл”-2025, яким би не було його прізвище, в топи записати не виходить) – Антонеллі фінішував останнім, сьомим. Причому здобувши три подіуми, на відміну від гонщика, який зайняв шосту позицію і жодного разу на подіумі не побував.

Дуже непогано виступив Оллі Бірман, який у підсумку випередив свого партнера по команді Естебана Окона, нехай і всього на три очки. Ізак Аджар привіз єдиний для “телят” подіум у сезоні-2025 – теж досягнення, причому таке, яке потягнуло на переведення із меншої до старшої бичачої стайні. (Втім, це не тільки за фініш у Зандворті, а і роботу під час сезону загалом.)

Але я б усе-таки назвав головним новачком року – Габріеля Бортолето. Прийшовши у геть слабкий “Заубер”, який доживав останні місяці, отримавши у партнери-суперники дуже і дуже серйозного гонщика, Ніко Гюлькенберга, бразилець зумів продемонструвати свої сильні сторони і, чим ближче до кінця чемпіонату, тим частіше випереджав його у кваліфікаціях. А головне – Бортолето продемонстрував свій потенціал (якщо хто забув, 2023-го він виграв “Формулу-3”, а 2024-го – “Формулу-2”) на найвищому автогоночному рівні, і цей потенціал, думаю, він продовжить розкривати, якщо йому це дозволять інженери із “Ауді”. Потенційно ми маємо дуже перспективного гонщика, який рано чи пізно буде боротися за подіуми і навіть перемоги.

Головний лузер

Тут, звісно, теж не обійдеться без варіантів. Скажімо, як не згадати повний провал після літньої перерви Оскара Піастрі. Він, маючи перевагу над найближчим переслідувачем (партнером по команді) у більш ніж одну перемогу, примудрився її розгубити – і у підсумку втратив навіть віцечемпіонський титул. (Якщо той був австралійцю потрібен.)

Можна вписати сюди і Юкі Цуноду. Точніше, колективного такого “другого пілота “Ред Булл”, але Цунода все ж був на цьому місці практично увесь сезон, на відміну від Ловсона. Ні, зрозуміло, що нинішній “Ред Булл” – це “Бребем” початку 80-х, коли Нельсон Піке вигравав титули, а його партнери їхали десь за межами очкової зони. Але настільки невиразні виступи…

Та все ж доведеться визнати – найпровальнішим у 2025 році вийшов виступ у семикратного чемпіона світу. Звісно, нова команда, команда, у якій є свій гонщик-улюбленець – це не так вже й просто. Та не можна сказати, що Льюїса Хемілтона якось прямо загнали у позицію другого номера. Їдь, здобувай, перемагай. А у підсумку – жодного подіуму за сезон, уперше в кар’єрі! (Дуже слабкою втіхою є перемога на спринті в Китаї.) І відставання від партнера – не стільки у очках в загальній таблиці, а це майже сотня, скільки на кваліфікаціях, де наприкінці сезону сталася справжня катастрофа імені першого сегменту. Виправдань Хему немає.

Головний підйом

Тут можна було б назвати когось із “Макларенів”, але їхній підйом був настільки очевидним, що тут, можливо, зважаючи на підсумкові очки, сказати про недопідйом. Заслуговує на повагу збільшення фінішів на подіумах Джорджа Рассела – при тому, що проти нього, на відміну від попереднього сезону, були більш ніж упевнені три домінатори.

Можна згадати підйом “Вільямса” і Алекса Албона – і це буде цілком заслужено. Команда із Гроува минулий сезон закінчила на дев’ятому місці, цього року стала п’ятою, причому досить упевнено і практично безваріантно. Сам Албон піднявся з 16-го місця на 8-ме, тобто став першим після топів.

Але я все ж відзначу гонщика “Заубера” Ніко Хюлькенберга. Пілота, який здійснив свій головний підйом у житті – підйом на третю сходинку подіуму Гран-прі Великої Британії – перший подіум у кар’єрі, яка розпочалася ще 2010 року, фактично закінчилася наприкінці 2019-го, а потім після кількарічної павзи відновилася і як! Після провального 2023-го наступний чемпіонат з “Хаас” Ніко провів дуже непогано – та перейшов у “Заубер”, де, здавалося, йому повні капці. Та що ми побачили? Що він не тільки зберіг 11-те місце у чемпіонаті, набравши на 10 очок більше – а і здобув той самий подіум у Сільверстоуні.

Головний обгін

Тут можна було б погратися зі смислами. Скажімо, назвати “обгоном” ривок Ландо Норріса до титулу після Зандворта. Чим не обгін – нехай і не на трасі, а в таблиці?

Або, скажімо, згадати формально чемпіонські обгони того ж таки Норріса – спочатку Антонеллі у Катарі, потім Цуноди у Абу-Дабі. Звісно, перший – це і не обгін в принципі, але! Згадайте 2008-й і той момент, коли Хемілтон змусив бокси “Феррарі” замовкнути. Звісно, нічого у тому обгоні нещасного Тімо Глока аж такого не було – але це був обгін на титул.

Атака ж Норріса на Цуноду – красива своїми емоціями, своєю щирістю і безпосередністю, своєю, може, трохи гарячковістю, але ми і за таке теж любимо “Формулу-1”, хіба ні?

Та тут я все ж буду консервативним – і відзначу того, кого і варто відзначити. Не тільки у цій рубриці, а взагалі за сезон. Але отак от вийшло, що він потрапив у список саме через обгін. Думаю, ви здогадалися вже, що це маневр Макса Ферстаппена у третьому повороті першого кола на Аутодромо Енцо та Діно Феррарі проти Оскара Піастрі. Можна по-різному ставитися до чотириразового чемпіона, але той обгін був саме таким моментом, коли крутий гонщик демонструє – чому він крутий. Якщо не сказати “великий”.

Головна перемога

Сюди я хотів віднести таку, умовну перемогу – той самий подіум Ніко Хюлькенберга. Бо він значив значно більше, ніж, скажімо, будь-яка із цьогорічних перемог Ферстаппена чи Рассела. Це той випадок, коли ти формально не переміг у гонці, але є фактичним переможцем. Можна було б записати і спринт-перемогу Хемілтона – все ж, як не крутіть, це єдиний успіх “Феррарі” в 2025 році – і його досяг, що цікаво, не Леклер.

Та все ж головною перемогою 2025 року я назву перемогу Ландо Норріса. Не в якійсь конкретній із семи гонок, не у чемпіонаті загалом – а перемогу над собою і суперниками після невдалої (і майже провальної, якщо говорити про очікування до старту чемпіонату) першої частини сезону. Зійшовши на Гран-прі Нідерландів, він відпустив головного конкурента, Оскара Піастрі, за умовну ДРС-межу (зону однієї перемоги, надавши таким чином тому дуже суттєву перевагу). І в цей, воістину ключовий момент чемпіонату британець не зламався, а зумів вистояти. І перемогти. І себе, і усіх. Навіть найкращого гонщика осені, Макса Ферстаппена – причому двічі. Така перемога багато чого вартує. А особливо коли вона принесла омріяний чемпіонський титул.

Головний герой

Тут претендентів більш ніж вистачає. Із першої четвірки хіба що Джорджа Рассела не згадаєш – бо він просто їхав і здобував усі очки, які міг (а оскільки міг багато, то і став першим після чемпіонського тріо). Піастрі – його майже вертикальний зліт у першій частині сезону, і це всього лиш у третьому чемпіонаті “Формули-1” в кар’єрі. Ферстаппен – неймовірна друга частина чемпіонату у його виконанні запам’ятається більше, ніж як мінімум один із його титулів (ви вже здогадалися, про який я). Норріс – про нього я сказав вище.

Але я залишуся при своїй позиції, яку висловив раніше у Telegram-каналі. Головним героєм сезону-2025 я назву новачка “Вільямс” Карлоса Сайнса. Який прийшов у колектив, що саме почав підйом нагору. Отримавши у партнери-суперники міцного гонщика із непоганими скіллами, причому такого, який уже не перший рік в команді і усе там знає. Старт у іспанця не вийшов, якщо не сказати, що він провалився. Але надалі, з кожною гонкою Сайнс поступово додавав, додавав – і на фініші уже відверто переважав Алекса Албона, майже наздогнавши його у таблиці чемпіонату пілотів.

А ще на рахунку Карлоса – два подіуми. Два! Для команд з-за меж топ-четвірки – це неймовірне досягнення. Албон, до речі, не має цього року жодного подіуму.

Та й взагалі – Карлос Сайнс завжди піднімає результати команди, в яку він приходить. Це іноді виглядає як випадковість, але. Згадайте 2023-й рік. Єдину не редбуллівську перемогу здобув саме він. І саме він – а не Леклер – у “Феррарі” тоді демонстрував поведінку саме гонщика, а не шофера. Він реально боровся на трасі – іноді і з власною тодішньою командою.

Саме за те, що він – гонщик, і успішний гонщик (знаєте, хто останнім до іспанця у “Вільямс” стояв на подіумі більше одного разу за сезону? Масса і Боттас – аж 2015 року!), Карлоса Сайнса я назву головним героєм чемпіонату-2025.

А Ландо Норріс свій приз і так отримав. Та і в списку лавреатів теж є 🙂