Давайте підіб’ємо підсумки сезону-2025 у чемпіонаті світу з автогонок у класі «Формула-1». Для початку – зосередимося на головному підсумку, чемпіонському.

Для початку – нагадаю, що перед стартом чемпіонату, який щойно завершився, чемпіонські перспективи Норріса були аж ніяк не суперочевидними. Ось, наприклад, сайт iSport.ua, який є для мене рідним (бо саме я був першим керівником відділу автомотоспорту на цьому щойно створеному – в 2009 році – ресурсі), в березні поточного року прогнозував:

«…говорити про чемпіонство Ландо, можливо, ще занадто рано. Решта команд, зокрема Феррарі, Ред Булл та Мерседес, відстають не так сильно, і цілком навіть можуть випередити команду з Вокінга. Макс Ферстаппен уже довів, що здатен вигравати навіть не на найсильнішому боліді, а тому боротьба за чемпіонський титул може виявитися дуже непередбачуваною» (Андрій Безуглий)

«Наявність сильної пари пілотів у Макларен литиме воду на млин чотириразового чемпіона світу. Коли ти чинний чемпіон змагань, то автоматично стаєш фаворитом і на наступний рік. Макс Ферстаппен у сезоні-2024 довів, що здатен перемагати навіть за несприятливих умов. Цьогоріч вони можуть стати ще нестерпнішими, але нідерландець під тиском збереже переможні інстинкти. Тим більше, поки Ландо Норріс і Оскар Піастрі, Льюїс Гемілтон і Шарль Леклер змагатимуться ще й поміж собою, чемпіон матиме за спиною підтримку всієї стайні» (Антон Федорців)

І не тільки вони так вважали. Очевидно найкраща команда чемпіонату – але питання чемпіонського титулу вважалося (і було) відкритим. І насправді навіть протягом чемпіонату воно аж ніяк не закривалося, попри перемогу на старті.

До речі, в другу турбоеру, з 2014 року починаючи, тріумф у першій гонці сезону – це частенько було ні про що. Дивіться:

2014 – Росберг

2017, 2018 – Феттель

2019, 2020 – Боттас

2022 – Леклер

6 разів із 11-ти переможець першої гонки не ставав чемпіоном світу у тому сезоні. Так що вікторія у Альберт-парку ще нічого не означала. До того ж молодший партнер Ландо, Оскар Піастрі, досить швидко, уже з наступного етапу, почав демонструвати ТАКІ результати – 1-3-1-1-1-3-3-1 (це не вибірково, це поспіль)… Що тут відразу ж згадався один із найяскравіших і найскандальніших сезонів, 2007. І це, якщо хочте, розвінчання першого стереотипу – бо тоді більш «своїм» у Вокінгу був якраз молодший, Льюїс Хемілтон. У нинішньому «Макларені» все навпаки – саме Норріс уже став, вибачте за таку банальщину, «плоть від плоті» цієї автогоночної стайні, а Піастрі ще треба пройти цю стадію (якщо він залишиться у «Макларені»).

Продовжуючи тему 2007 року, розвінчаємо наступний стереотип, який багато хто прогнозував і не побоюся цього слова – прагнув. Мова про боротьбу між партнерами по команді, боротьбу, яка 2007-го перейшла усі можливі межі. Я читав не одне вангування, що «будуть зіткнення між Ландо і Оскаром, буде справжня ворожнеча». Певно, автори цих прогнозів задоволено потирали руки. А у підсумку? У підсумку мама Норріса після останньої гонки сезону обіймалася із Піастрі. Можете уявити собі, щоб тато Хемілтона обіймався із Алонсо (якби Хем таки виграв той титул)? Отож, що і я не можу.

«Макларен»-2025 не став «Маклареном»-2007. Я думаю, практично упевнений, що це було непросто. І серед внутрішні проблеми, і через зовнішні – увесь той стьоб над «папаярулз» (особливо цинічно це виглядало з боку фанатів «Ред Булла» чи тих, хто глорив ще за Шумахера-найстаршого). Але у Вокінгу зуміти втриматися. Встояти. І завдяки цьому сезон-2025 відзначився саме боротьбою – яка значно більше схожа була на 1988-й, ніж на 2007-й.

Усе це сталося ще і тому, що Норріс розвінчав ще один стереотип. Цей стереотип досить суперечливий (бо винятків стільки, що аж забагато, як для винятків), але продовжує гуляти пабліками. Звучить він так – «Для того, щоб стати чемпіоном, потрібно бути мудаком». Звісно, усе це з’явилося під впливом Шумахера, Алонсо, Хемілтона, Феттеля, Ферстаппена, раніше Піке (і частково Сенни, так-так, у нього були свої не дуже приємні сторони – Герхард Бергер, попри те, що був справжнім другом Айртона, дещо може розказати). Але були і Деймон Хілл з Жаком Вільньовом, Ален Прост з Найджелом Менселлом. Можливо, це почалося ще з купи віцечемпіонств Стірлінга Мосса, справжнього джентльмена, який так ніколи і не став першим, хтозна…

А от Норріс не став мудаком. Але – став чемпіоном. Став не тому, що «треба бути мудаком», став не тому, що уся команда працювала на нього, як на Шумахера, Феттеля, Ферстаппена. Він став чемпіоном у найважчій боротьбі, яка тільки може бути. Згаданий вже Бергер сказав – «Не вірте нікому, хто говорить інше – головний суперник кожного пілота це його партнер по команді». Не ворог, але суперник. І у боротьбі із цим суперником, не переходячи межі – Норріс зумів стати чемпіоном. Показавши, як це роблять хороші хлопці, а не псевдобедбої.

Ще один стереотип, який Норріс розбив – це його психологія. Після сезону-2024 тільки лінивий не говорив, що Ландо ще не готовий саме з психологічної точки зору. А тепер перекрутіть плівку майбутнього фільму «Drive to survive»-2025 у кіноапараті на фініш Гран-прі Нідерландів. Це там, де Ландо за сім кіл до фінішу, так і не наздогнавши партнера, зійшов. І відпустив того на 34 очки (а це перемога і 5 місце, які треба було відіграти Норрісу – за умови двох повністю нульових етапів Піастрі).

Причому тут важливий ще і момент, коли це сталося. Не перед літньою павзою, коли був би час на роздуми і перезавантаження, ні. Це сталося якраз після неї – і за тиждень до однієї із найнайнай гонок в календарі, перед Монцою. Перед Монцою, «храмом швидкості», перед якою Норріс мало того що так сильно (як для пілотів однієї команди) відстав у чемпіонській гонці, так ще й програв дві кваліфікації поспіль – тобто у чистій швидкості. (Наскільки чистою може бути швидкість у нинішньому шоу-форматі кваліфікації.) А до усього іншого – схід у Зандворті став уже другим в сезоні. Більше у Ландо було тільки у найпершому сезоні в Ф1, 2019, коли він став 11-м у загальному заліку.

Спробуйте уявити собі стан того, кому нібито як прочили досить простий шлях до чемпіонського титулу. Уявили? А тепер дивіться, що було далі.

9 кваліфікацій – 7 із них вище за партнера.

9 гонок – 7 із них вище за партнера (нижче Оскара він опинився уже тоді, коли його це в принципі влаштовувало, тобто на двох останніх етапах)

7 фінішів на подіумі (враховуючи той, який потім перетворився на дискваліфікацію), два інші – 4 і 7 місця

Що це може означати? Якраз те, що Норріс не зламався у найважчий момент сезону, а витримав тиск і зумів не тільки відіграти відставання, а і вийти уперед, завершивши цей ривок спокійним, без особливих нервів (як би Цунода не старався в Абу-Дабі – але він не Перес-2021), чемпіонським фінішем.

От так і вийшло, що у боротьбі партнерів по команді, без скандалів і сутичок, без мудацької поведінки і конченого папіка, без свого доктора Марко (який нарешті, на щастя, звалив із «Формули-1», хоч Марку Вебберу від цього і не легше), зумівши встояти у ключовий момент – Ландо Норріс переміг не тільки усіх суперників по пелотону, а і усі стереотипи.

Ставши першим чемпіоном в історії «Макларена», який не просто ішов до титулу довгі роки, але з самого початку своєї кар’єри робив це лише з командою із Вокінга. І це теж, якщо хочте, ще один розвінчаний стереотип. Виявилося, що можна прийти у шосту (!) команду пелотону і, нікуди не перебігаючи, дорости з нею до вершини.

А усе, що буде далі – це уже буде інша історія. Історія чемпіона світу, 35-го в історії Королівських перегонів. Та мені чомусь здається, що Ландо і тоді не стане мудаком, не відбиратиме у партнерів ні нікчемні перемоги, ні деталі від боліда. Може, тому, що він уже стільки у «Формулі-1», що мудачизм, якби він був, обов’язково проявився б. А якщо не проявився – то, значить…

А те, що чемпіонат-2025 завершився не так, як 1988-й, 1997-й чи 2007-й (тут мова про Райкконена, звісно, а не про скандали з Вокінгу) – ну, що ж. Найджел Менселл взагалі виграв свій титул так, що навряд чи хтось при пам’яті згадає сезон-1992, якщо його попросять назвати хоч 10, хоч 25 найцікавіших сезонів Ф1. Та при цьому ми усі знаємо Великого Найджа як чесну, пряму і відверту людину, людину без каменюки за пазухою, людину, яка не опуститься до обзивання дружини свого партнера по команді «уродіною» і не виштовхуватиме суперника з траси. І любимо ми його не за титул на фантастичній FW14B, а за те, що він був і залишився – Людиною. Сподіваюся, залишиться людиною і Ландо Норріс. Бо якось вже забагато чемпіонів-мудаків у «Формулі-1» 21-го століття, правда?