Тема можливого розпаду Московії на шматки так чи інакше час від часу виникає на порядку денному. При цьому обговорення цієї теми стосується лише питання “станеться чи ні”. Хоча, як на мене, значно важливіше говорити про те, “навіщо це потрібно”. От про це і поговоримо.

Для початку давайте визначимося. Зараз у нас триває війна на виснаження. Війна на виснаження – це не війна якихось серйозних наступів, навіть не за території, хоч на мікроскопічному (з точки зору масштабів) рівні це і відбувається. Війна на виснаження – це війна за те, у кого першим закінчиться головний ресурс. Хто перший не витримає. Фактично як у Першу світову, коли Німеччина здалася, хоч війна була дуже далеко від її столиці.

Які головні ресурси у обох сторін? У України – це люди. У Московії – це гроші. Тобто, говорячи прямо, без усіх цих викрутасів – Україна зараз спалює свій людський ресурс, а Московія фінансовий. У кого першого ресурс закінчиться, той і програв. Саме тому Україна і Захід намагаються зруйнувати московитську економіку, а Московія веде інформаційно-пропагандистську війну в Україні, зокрема, проти процесу мобілізації. Бо це – ключові моменти у обох історіях.

З цим начебто усе зрозуміло. Але. Йдемо далі. Навіщо Московії гроші? (Навіщо Україні люди – думаю, зрозуміло без пояснень. Бо за нас ніхто не буде воювати. Нам дадуть навіть “Томагавки” рано чи пізно, але людей не дадуть.) А для того, аби на ці гроші набивати фронт м’ясом. Не технікою – за винятком дронів і ракет – а натуральним м’ясом, людьми. Подивіться, як упали втрати росіян у техніці влітку 2025-го – а людські, навпаки, серйозно зросли. Чому? Немає грошей на техніку? Та ні, гроші ще є, просто техніка їм не потрібна, вона у цих дронових умовах фактично безглузда, бо її спалять ще до фактично не існуючої ЛБЗ, а у так званій “кілл-зоні”, в якій наші та їхні дрони знищують усе, що побачать і до чого дотягнуться. А людині у такій ситуації значно простіше пролізти уперед, ніж танку. Це не мої слова, це висновки тих, хто професійно аналізує ситуацію на війні, я лише стиснув їхні коментарі до короткої фрази.

Чому я не назвав головним ресурсом Московії, як і України, людей? Саме тому, про що ця стаття. Бо людей в Московії багато. Порівняно з Україною – дуже багато. Якщо зосереджуватися тільки на людях, а не на фінансовій складовій війни – ми програємо однозначно, навіть якщо завтра усі ухилянти самі здадуться і підуть в ТЦК. Просто тому, що нас фізично в кілька разів менше. Це демографічний факт, від цього нікуди не дінешся.

І цей факт – це головний козир Московії. Розумієте? Гроші – це головний, принаймні у нашій нинішній війні на виживання, ресурс, але не головний козир, бо гроші закінчуються. А от люди там – на відміну від України – можна сказати, що і не закінчуються. (У України головний козир – це підтримка Заходу, як ви розумієте.)

А от якби Московія була десь такого розміру, як Україна – не територіально, а демографічно, я маю на увазі – то ситуація була б інакшою. Кремль, може, і мав би гроші, але ними не було б кого вербувати на фронт, принаймні, щоб отак постійно спалювати у м’ясних штурмах цих фактично одноразових вояків і поповнювати, поповнювати, поповнювати…

Тож для того, аби убезпечитися на майбутнє від нових воєн з Московією, є два реальні демографічні варіанти. Саме демографічні, бо демографія, як ми бачимо, їхній головний козир.

1. Розпиляти Московію на частини, аби та, яка залишиться під контролем Кремля, перевищувала за кількістю людей Україну максимум раза у півтора.

2. Зробити так, щоб Московія, не розпадаючись, зменшилася демографічно до того самого показника “Україна * 1,5”.

Як на мене, то перший варіант є реалістичнішим. Хоча б тому, що кремлівська імперія уже пережила не один такий розпад за останню сотню років. Другий… Ну, я не знаю – це треба якийсь геноцид чи мегатруїння здійснювати на території Московії. Навряд чи це можливо в реальному світі. (Хоча, як додатковий варіант, я б не відкидав, так. Хоча б на оперативно-тактичному рівні, якщо на стратегічному не виходить. До того ж московити самі успішно допомагають – етиловий спирт їм у горлянки. Тут треба хіба підключитися до цього процесу і активно їм сприяти.)

Тож, як бачимо, розчленування Московії – це запобіжник, який унеможливить у подальшому серйозну агресію з боку цієї збожеволілої-бензоколонки-без-бензину. Бо гроші, як показали “тлусті нульові”, у них можуть знайтись практично з нічого (так, не факт, що нафтова епоха ще протриває і дозволить їм повторити той фокус перших двох президентських термінів Путіна, коли вони на рівному місці змогли накопичити грошей на нинішню війну, але ж не зважати на цей фактор ми не можемо), а от “баби іщо нє нарожают”, як би не смішно це не звучало, зважаючи на цю напівлегендарну московитську максиму.

Якщо країна під контролем Кремля не матиме такої переваги у людях, то навіть гроші їй не допоможуть. Московія уже показала, що вона може воювати тільки так, як “дєди воєвалі”, наприклад, під Берліном – тупо закидаючи ворога м’ясом. І надалі навряд чи щось зміниться, принаймні, за правління Путіна чи таких же пришелепкуватих кадебістів, як якийсь Патрушев. (А якщо зміниться влада, на умовного Горбачова 2.0 – то і воєн не буде. Я спрощую зараз, звісна річ, але загалом десь так і станеться.)

Тому – Московія має розпастися на шматки. Причому такі, щоб кремлівський шматок уже не мав демографічної потужності ні на що серйозне.

P.S. Звісна річ, тут виникнуть інші серйозні проблеми. Наприклад, як зробити так, щоб уся зауральська частина, яка очевидно відвалиться від Кремля – не потрапила в руки інших тоталітарних упирів, Китаю. І цей момент, який накладається на імпотентність нинішнього Заходу, як на мене, є ключовим, чому вони не хочуть розпаду Московії. (Ну, і ядерний арсенал теж, але з цим якраз уже навчилися вирішувати – принаймні, на початку 90-х обійшлося без ексцесів.) Бо це ж доведеться вступати в конфронтацію зі справді сильним опонентом, а європейці тільки на Ізраїль бочку котити можуть, та й то більше на словах, для свого збожеволілого від ситості електорату і усе більш зростаючої популяції мігрантів.