Безвідповідальність на марші.

Я терпіти не можу так званих “професійних блогерів”. Це не секрет, я ніколи цього не приховував і завжди висловлював свою позицію. По-перше, “професійне блогерство” – це не більше, ніж красиве балабольство, за яким зазвичай немає нічого реального. По-друге, на своєму красивому балабольстві ці персоні вилазять з власної бульбашки (причому цілком прогнозовано і очікувано; а ви думали, вони просто вас забавляють своїми баснями в соцмережах? у них більше нема на що час витратити?) в реальне життя – і починають впливати на це життя. Ну, чи не впливати, а просто смоктати з нього ресурси. Один із найяскравіших прикладів, на мою думку – це Чепинога, якого усі люблять за яскраві пости, яких на своїй популярності вписався в список БПП на виборах-2014 і… І що корисного він зробив у Раді №8? Буду дуже радий дізнатися про реальні наслідки його роботи нардепом. Я – не помітив.

І от я минулого тижня побачив отакий от підручник.

Звісно ж, я знаю, хто такий Акім Галімов. І на Ютуб-канал його заходив пару разів, і документалки його, здається, дивився – присвячені історії України, так. І на Вікіпедії написано, що він отримував за ті документалки різноманітні премії (це може не бути показником взагалі, але якщо б я не написав, то ті, хто проти моєї позиції – бігом би використали цей факт, “а-а-а, гад, ти ж спеціально не згадав, що Галімов за проєкт “Україна. Повернення своєї історії” неодноразово отримував премію “Телетріумф”! От, згадую).

Але.

Це не публіцистична книжка а-ля “Ілюстрованої історії України” від братів Капранових. Це (цитую видавництво “Ранок“):

• Відповідає модельній навчальній програмі
  «Історія України. 7–9 класи» для закладів загальної
  середньої освіти (автори: Гісем О. В., Бойко В. І.,Василенко Я. Л.,
  Даниленко В. М., Мартинюк О. О., Охредько О. Е., Сирцова О. М., Тарасюк Т. Д.)
• Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ МОН України від 21.02.2025 № 347)

Це підручник, рекомендований для шкіл МОНом. Тим самим, яке очолює Оксен Лісовий, від призначення якого в березні 2023 року українці сцяли окропчиком і вмивалися сльозами щастя – “не вірю, що нам нарешті так пощастило”.

Пощастило. Підручники для шкіл пишуть телевізійники і блогери. Із освіти у яких – “факультет журналістики севастопольської філії Московського державного університету імені Михайла Ломоносова”. Це, між іншим, ніякий не секрет, це навіть на укрВікі написано.

І ні, я не буду зараз розказувати про те, що ви здуріли, пустили до підручника історії випускника вишу країни-агресора (а у севастопольській філії рівень українофобства, думаю, був зі зрозумілих причин ще вищим, ніж у власне МДУ). Не про те мова. Я не знаю світоглядних позицій пана Галімова з тих чи інших питань, можу хіба робити якісь висновки з того, що він, етнічний киримли, народившись в Московії, вивчив українську мову і працює українською мовою. Але – не в мові справа.

А в тому, що він – не фахівець. Хай він зніме 100 документалок про історію України – це не робить його кваліфікованим фахівцем з історії. До того ж не просто фахівцем, а таким, який би міг брати участь у роботі над офіційними підручниками з історії для школярів (а підручники – це взагалі дуже непроста сфера, тут навіть не кожному фахівцю до снаги).

Сквжіть, у нас мало фахових істориків? Нема кому підручники підготувати для Нової Української Школи? А чим тоді міністерство займалося увесь цей час? Вони там не розуміють, що блогер-журналіст у співавторах підручника – це вирок їхній роботі? Бо навіщо тоді нам ціле міністерство? “Рекомендувати”? Велика робота, так. Виснажлива. Колосальна. Хай відпочивають краще, ніж апробувати підручники, які пишуть люди без краплі історичної освіти. Ютуб-блогери і самі чудово впораються, особливо коли їм держзамовлення виписати.

Слухайте, може, мені теж податися у співавтори підручників? Ну, з всесвітньої історії. А що, я он книжку про історію президентських виборів у США написав. Непогану, кажуть, книжку – сам Владлен Мараєв (кандидат історичних наук, на секундочку) її відзначив на своєму каналі “Історія без міфів”. Дай Боже, напишу таку ж книжку про історію виборів у Європі. Чим я не готовий співавтор підручника?

Втім, чого я хочу від міністра освіти, якого призначала на посаду (формально, фактично – не суть) людина, яка про політику, про роль президента країни знала тільки те, що зіграла цю роль в кіно. Все ж логічно, правда? В країні, де президента обрали за те, що він зіграв роль президента в кіно – підручники історії пишуть ті, хто знімали про історію кіно.

Цікаво, а якщо у пана Лісового виявляться якісь проблеми зі здоров’ям – погодиться він, щоб його оглядав чи, не дай Боже, оперував чувак, який зіграв лікаря в кіно? Чи (будемо достовірнішим до історії, описаної в цьому тексті) зняв цікаву документалку про роботу лікарів? Чомусь мені здається, що він не погодиться іти до такого “фахівця”, а захоче, аби його оперував – навіть якщо це буде банальний апендикс – професіонал, з медичною освітою і позитивним досвідом роботи аж ніяк не на рівні районної лікарні десь в лісах Житомирщини.

А нам, нашим дітям – нічого страшно, їм підійде…