За його словами, вистави про війну можуть бути “осмисленням трагедії”.

“Але коли в сценарії з’являється сцена побиття українського військовослужбовця – це вже симптом серйозної проблеми“, – заявив Саранцев.

На його думку, цей ролик показує “криза розуміння, хто ворог і хто захисник”, – заявив військовий.

Його підтримала Ярина Чорногуз, яка теж служить у ЗСУ.

За її словами, у дітей “вітер у голові”, і вони створюють вистави “вигідні ворогу”.

“Жодна дитина не задумалася, що в залі можуть бути ті, чиї батьки воюють або й самі учасники бойових дій”, – написала Чорногуз.

На думку речника Сухопутних військ, за появу цього виступу, зокрема, відповідають дорослі.

“Як ми дійшли до того, що мобілізація – необхідний крок для виживання країни – став предметом висміювання на рівні шкільних заходів? Чи не тому, що дорослі самі розганяють наратив про “злочинний ТЦК”, поки справжні злочинці сидять у кремлі?” – запитує військовий.“

Це все красиві, правильні і потрібні слова. Але вони – лише реакція на цю конкретну подію. І, як будь-яка реактивна діяльність – вона непродуктивна, максимум, чого може досягти, це звільнення автора цієї ідеї (кажуть, учителька вже звільнилася, хоч нібито саме цей момент вставили самі діти – правда, в таку імпровізацію не дуже віриться, хоча це ж Київ, то чом би й ні). Та я, як завжди, пропоную подивитися глибше, щоб побачити суть цієї проблеми.

Куди подивитися? А от сюди. На оце от легендарне відео.

Подивилися? Згадали?

А тепер підніміться угору по тексту і подивіться на виділені мною слова. Допишіть до них, замість тих реалій, які там вказані – відповідні цьому відео. Скажімо, так – “За її словами, у авторів “Квартала” “вітер у голові”, і вони створюють вистави “вигідні ворогу”. Хіба це не правда? Хіба не вигідним Московії було отаке от висміювання України як недодержави? Та вони самі на цьому роками наголошували, що Україна – це failed state. Або – “Як ми дійшли до того, що Україна – держава, необхідна для виживання українців у світі – стала предметом висміювання на рівні міжнародних фестивалів”. Чи – “Жодна істота з “Кварталу” не задумалася, що в залі чи біля телеекранів можуть бути ті, кому стане боляче від таких порівнянь батьківщини”.

Еге?

Отож.

І ви не думайте, що діти – сліпоглухонімі ідіоти. Вони все бачать, все чують і все схоплюють. Так, трансформуючи почуте і побачене через власну підліткову призму (а яка вона буває, ви маєте знати на власному досвіді, всі ж були підлітками). І перше, що вони бачать і відчувають – це кордони дозволеного. А оця от сценка з “Кварталу” – це якраз демонстрація таких кордонів. Це демонстрація того, що так – МОЖНА. Що можна сміятися з країни, у якій живеш. І це, на секундочку, 2016 рік був – тобто війна з Московією тривала уже 2 роки. Україна на той момент ледь-ледь вилізла із дефолтної ями (до речі, ви пам’ятаєте, заплювали тодішнього прем’єр-міністра України, який тягнув країну з того болота, назавжди поплатившись своїми політичними перспективами?). А один із найпопулярніших медіаперсонажів країни на міжнародному рівні дозволяв собі такі жарти. І їх бачили усі. І діти теж. Може, не ці конкретно – але бачили. І відчували, що так – МОЖНА.

То що чи хочете тепер від цих конкретних дітей, які виросли (скільки їм у 2016-му було? отож) у світі, у країні, у суспільстві, де так – МОЖНА? Ну, звільнили вчительку. Ну, прийдуть ТЦКшники до них на розмову. Ну, бусифікують. Що це змінить загалом?

Нічого. Бо все одно вони живуть і житимуть у суспільстві, країні, світі, де так – МОЖНА. Бо сам майбутній тоді президент так робив – і нічого, йому це не завадило обратися главою держави.

Ті, хто вчилися в радянській школі, мають пам’ятати такого собі Фьодора Тютчєва, принаймні, одну фразу з його творчості. Оцю – “Нам не дано предугадать, Как слово наше отзовется“. Так от, як і все чи майже все у тамтешній літературі, це брехня і відмазки для лінивих і тупих. Усе нам дано. І все ми можемо предугадать. Просто не хочемо. Бо якби хотіли – то зрозуміли б, що обрати президентом людину, яка дозволяла собі таке, це означає фактично дозволити таке усім. Ну от і маємо наслідки. І діти, повірте, будуть щиро здивовані – “А чому йому можна було таке казати, чому йому можна пісюном по роялю грати, а нам ні? Чим ми гірші?” І ви нічого їм не доведете. Бо вам просто нічим буде їм опонувати. Бо ви самі відкрили шлях оцьому от. Тому, що так – МОЖНА. От тепер і маєте.

Знаєте, можна скільки завгодно жартувати над релігійністю Галичини, можна скільки завгодно зауважувати, що вона поступово перетворюється на формальність і декорацію – але, як не крутіть (наприклад, статистикою злочинів у регіонах України), а вона все одно залишається певним суспільним запобіжником. І “Армія-Мова-Віра”, як би іронічно ви не ставилися до цієї тріади у виконанні чинного тоді президента України – була певним запобіжником. А українці обрали собі владу, меседжами якої були фрази “Я вам нічєво нє должен”, “Какая разніца” і, звісно ж, “Украіна – порноактріса, каторая готова прінять со всєх сторон в любом колічєствє”. Так що ви тепер хочете від дітей, які просто живуть так, як їм показали дорослі? Вони вам нічого не винні.

ЗІ. До речі, яка іронія долі, що уся зовнішньополітична діяльність Зеленського і його влади – це якраз і є роль порноакторки, бо він тільки й робить, що випрошує усе, що можна, з усіх сторін і в будь-якій кількості. Правда ж?