На вихідних у Німеччині – дострокові вибори до федерального парламенту (а, значить, вибори канцлера, бо це парламентська держава). Тож є про що поговорити. Тим паче, колишня канцлерка і не тільки вона нещодавно дали привід.

Нагадаю, що приводом стало голосування за антимігрантський закон, де разом із ХДС/ХСС голосувала ультраправа промосковитська “Альтернатива для Німеччини”. Це й обурило громадськість, зокрема, Ангелу Меркель – як, мовляв, можна голосувати з нащадками нацистів! Хоч із того голосування і вийшов пшик, але шуму було – і трохи по рейтингах правоцентристів з Союзу (так називають в Німеччині блок ХДС та баварського ХСС) ударило.

Але давайте подивимося на ось таку цікаву інфографіку. Це чинні коаліції у парламентах бундесземель.

Зверніть увагу на дві партії – BSW та The Left. Як бачите, вони є у коаліціях п’ятьох бундесземель. Що ж це за партії такі, що я пропоную вам звернути увагу?

The Left, тобто Die Linke – це, якщо утрирувати (там були об’єднання з іншими міноритарними партіями такого ж штибу), СЄПН. Так-так, та сама Соціалістична Єдина Партія Німеччини, яка керувала у НДР. Вона спочатку перейменувалася у Партію демократичного соціалізму (ну так, вони ж великі демократи, у них навіть країна називалася – “Німецька ДЕМОКРАТИЧНА республіка”, аякже), а потім, як я вже сказав, об’єдналися із західнонімецькою партією “Виборча альтернатива за працю і соціальну справедливість” і стали просто “Лівими”.

Але, повторюся, це все – ментальні нащадки східнонімецьких комуняк. Тих самих, які за допомогою своїх карателів зі “Штазі” убивали людей тільки за те, що вони хотіли жити у вільній Німеччині і тікали через Берлінський мур.

Хто ж така Сара Вагенкнехт (на заглавному фото – ліворуч; праворуч – лідерка “Альтернативи”)? Вона – колишня представниця “Лівих”, причому що цікаво. Вона прийшла ще у СЄПН – 1989 року, тобто уже в останній період існування комуністичної диктатури. Нікого не нагадує? А якщо я скажу, що вона потім розпатякувала, що вступила в ряди тоталітарної “партії”, аби оновити її зсередини? Отож.

Так от, після зникнення НДР з політичної мапи світу і трансформування комуняк Гонекера в “демократичних соціалістів”, Сара Вагенкнехт – яка, за її власними словами, хотіла оновити СЄПН зсередини – зайняла найортодоксальнішу, марксистську позицію, приєднавшись до комуністичної платформи у ПДС. Потім доросла до посади заступниці голови “Лівих”, з відверто антикапіталістичною позицією, з підтримкою латиноамериканської лівачні й персонально венесуельського упирька Ніколаса Мадуро. А кілька років тому вийшла з Die Linke і створила власну партію, Bündnis Sahra Wagenknecht (Альянс Сари Вагенкхент).

Нічого собі партії, правда? І бекграунд, і сучасні позиції. До речі, якщо Die Linke ще сяк-так дотримувалися антимосковитської позиції, навіть за санкції голосували – то BSW відверто виступають проти підтримки України, за скасування санкцій проти Московії і таке інше. Прямо як ультраправі з Alternative für Deutschland. (До речі, лідер цих упирьків, Тіно Хрупалла, як і Сара Вагенкнет – родом із НДР. Це так, до слова.)

І при цьому – нікого із поважних політичних сил не турбує те, що вони мають у п’яти бундесземлях коаліцію з цими ультралівими гнидами з тоталітарним минулим і антинімецькою, будемо говорити прямо (бо промосковський, як ми побачили на прикладі кейсів зі “Східними потоками” та закриттям АЕС, де теж стирчали московитські вуха, бо вони стали головними бенефіціарами цього процесу в Німеччині), ідеологією. З цим коаліціонуватися і ХДС, і СДПН, і “Зеленим” – нормально. А з “Альтернативою” – це уже кінець світу.

Ні, те, що “Альтернативу для Німеччини” не треба пускати у владу – це само собою. Але точно таку ж загрозу демократії несуть і ці перефарбовані комуняки з погонами Штазі під піджаками. Точно таку ж. Але їх чомусь таким же злом не вважають. Чому?

Та тому, що Німеччина загралася у випалювання нацистського минулого. І ліві цим чудово скористалися. Боротьба з можливим реваншем ультраправих призвела до того, що східну частину Німеччини охопили неокомуняцькі ідеї. А потім, за іронією долі, їх посунули не лівоцентристи з СДПН, а ультраправі з “Альтернативи”. Бо ліві виявилися політичними імпотентами і не запропонували навіть на рівні популістичних “простих рішень” нічого, що зацікавило б східнонімецьке стадо, яке досі час від часу зітхає за “старими добрими часами НДР”. А ультраправі знайшли того, кого можна зробити головним ворогом (а це вони добре уміють, це взагалі головний скілл ультправих, хоч німецьких, хоч українських, хоч яких хочте) – мігрантів. До того ж, політика лівих з СДПН, а потім і правоцентристів під керівництвом НДРівки Ангели Меркель (яка, між іншим, перед виборами 2005 посунула з посади голови партії справжнього консерватора Фрідріха Мерца, який тільки зараз отримав свій шанс; уявіть, якби 2005-го вибори з ХДС виграв він, а не “совєтская гражданка” Меркель), дала ультраправим шикарні козирі в руки.

Отак привид НСДАП, який німці старанно відганяли стільки років, затулив їм очі на ультралівий реванш вчорашніх Штазі, який (реванш) логічно привів до злету їх політичних опонентів, а насправді – ідейних побратимів, з ультраправої “Альтернативи для Німеччини”.

Власне кажучи, нинішній світовий успіх правого популізму – це теж наслідок бездарності лівих, які провалили усе, що тільки могли. Починаючи з Обами і його “перегрузки” з Московією. Тож, за великим рахунком, варіантів у Німеччини і світу зараз рівно два – або це буде відверто правий світ, або взагалі ультраправий. А лівоцентристам – хоч в німецькій СДПН, хоч в американській Демпартії – треба замислитися над своїм майбутнім. Чи хоча б над поверненням до більш-менш притомного минулого – коли той же Білл Клінтон вважався практично центристом (а на зміну йому прийшов практично лівий президент Обама, що призвело до справжньої катастрофи на виборах-2016, коли головними претендентами від демократів була імпотентна лівачка Гілларі Клінтон і відвертий комуняка Берні Сандерс).

А є іще Франція, де і лівоцентристи, і правоцентристи досі перебувають у занепаді – “Республіканці” на виборах-2024 взяли усього 39 мандатів (із 577), а Соцпартія взагалі не пішла на вибори самостійно, злившись під ще одного ультралівого європейського упирька Жана-Люка Меланшона. І Іспанія з Португалією, де ультраправі є третіми силами. І Австрія з Нідерландами, де ультаправі партії виграли останні вибори до парламентів. Причому у Нідерландах вони перемогли просто ні на чому. Точніше, на одній-єдиній події, яка відбулася навіть не у них в країні. Ось подивіться на рейтинги перед виборами-2023 у Нідерландах.

Бачите, як стрімко полізли угору, аж до перемоги, рейтинги PVV, ультраправої Партії свободи, на початку жовтня? А це все сталося після 7.10.2023. Після нападу ХАМАСу на Ізраїль. І “свободівці” просто вийшли і сказали – “бачите? А ми вас скільки років попереджали, що мусульманські мігранти це зло?” І ця позиція на фоні страшної масакри в Ізраїлі лягла в такий ґрунт, де підтримка поперла, як бамбук у Китаї (чи де він там росте). За півтора місяці четверта партія країни перетворилася на переможця із 8%-вою перевагою над найближчими переслідувачами. А зараз ця перевага, як над колишніми правлячими правоцентристами, так і над лівоцентристською коаліцією, наближається до 15%.

А тепер подивіться на Австрію, де перемогла інша ультраправа Партія свободи. Там довго тривала коаліціада, яка досі нічим не завершилася – але! Правоцентристи з Народної партії спробували домовитися зі “свободівцями”. Подивіться, як змінилися їхні рейтинги після бурхливих протестів. Сині – це ультраправі з Партії свободи, блакитні – правоцентристи.

Якщо коаліцію не буде створено – на Австрію чекають нові вибори. Чого від них чекати – можете спрогнозувати самостійно.

А ще є Британія, де Партія реформ Фараджа уже випередила і консерваторів, і лейбористів. На щастя, вибори там аж 2029-го…

Словом, усю Європу ще деякий час штормитиме – і однією із причин цього шторму є війна в Україні. Особливо це б’є по Німеччині, звісна річ. І, за іронією долі, саме німецький уряд займає найімпотентнішу позицію щодо підтримки України, вилізши із повної сраки та змінивши міністра оборони тільки після добрячих копняків. Нинішній лідер перегонів і ймовірний десятий канцлер ФРН Фрідріх Мерц зараз займає досить жорстку позицію в цьому питанні, але, по-перше, цілком очевидно, що у коаліції з ХДС/ХСС будуть і СДПН, і “Зелені” (хіба в 5%-ву зону в останній момент заскочать Вільні демократи, що дозволить Союзу взяти в коаліцію їх, ближчих по політичній та економічній позиції, і обрати когось із двох лівоцентристських партій – чи зелених, чи рожевих), які так чи інакше будуть впливати на рішення нового уряду. Але Україна – то пів, а, може, і третина біди. Бо є ще економічний занепад і мігранти. І на ці теми як “Альтернатива”, так і “Ліві” з Сарою Вагенкнехт будуть тиснути, як на болючий мозоль. А німецький істеблішмент, заляканий привидом Гестапо і чомусь не заляканий привидом Штазі – уперто помічає тільки ультраправих. Чим у підсумку лише допомагає їм, як бачимо.

P.S. До речі, такий перекос чекає і на повоєнну Україну. І теж може вийти боком. Причому досить швидко. Але про це поговоримо після війни.