Про назви попгуртів та «ідолопоклонство перед Заходом»

Наприкінці 80-х я був дитиною і любив гратися в ігри. Особливо в настільні, типу «Монополії». Але оскільки це були ще радянські часи (які у наших краях закінчилися аж ніяк не 24.08.1991), то жодних «Монополій» у мене не було. Це трохи згодом, в листопаді 1993 року, приїхавши до Києва на екскурсію, я купив справжню настільну гру. А до того ми з братом самі малювали настолки. І, малюючи ці ігри, ми вигадували для них свої назви.

Вигадування було досить простим процесом. Береш звичайну якусь, тоді ще радянську назву – і пишеш її латинкою («англійськими буквами»). І таким нехитрим чином отримуєш щось схоже на оригінальну «Монополію». Це була звичайна така практика, і придумав її не я – бо ми усі в шкільних зошитах малювали різні штуки-баналюки, типу HMR (пам’ятаєте цю абревіатуру?), і, не знаючи чи майже не знаючи західні вивіски, ми їх придумували самі, пишучи наші рідні англійськими буквами.

Власне, це була наша, дитяча частина того масштабного культу імпорту – коли усе закордонне, вважалося за визначенням крутішим, класнішим і кращим. (Цікаво, що воно, в принципі, десь так і було – бо це «усе» було зазвичай товарами широкого вжитку, а на них в Країні тотального соціалізму і мілітаризму забивали хер.)

Причому навіть дорослі такого неймінгу не уникнули – подивіться на етикетки початку 90-х, вони теж часто були латинізовані. Потім, звісно ж, ця тема зникла, бо спочатку в Україну прийшли реальні західні вивіски (і «Монополія», так). А потім і наші власні вивіски стали цінитися не менше – ті ж настолки з’явилися власні, наприклад, якісь «Перевибори». І, здавалося, ця дитячо-совкова тема закосу під Захід залишилася у минулому.

Але у певний час, не так і давно за історичними мірками, ця хвиля накрила українську поп-сцену – KAZKA, NAZVA та інші звичайні українські слова, які стали назвами проектів, коли їх написали латинкою. Не знаю, звідки взявся цей ренесанс культу Заходу, може, від ідеї появи укрлатинки, може, через те, що нове покоління уже не застало яскравий музичний ренесанс 90-х, коли українська мова стала крутою і цікавою, і навіть гурти типу «Фантом-2» чи «Аква віти», які сам Б-г велів писати латинкою, писали українською абеткою – і, намагаючись дистанціюватися від московитської (чи навіть і традиційної української, типу Степана Гіги) музики, влаштували цей ренесанс неосовкової меншовартости.

На нацвідборі до «Є-бачення»-2025 ми бачимо аж чотири такі проєкти – Molodi, FIЇNKA, Krylata, Ziferblat. (І, на противагу, один із несподівано українською назвою українською абеткою – «Абіє».) Причому переміг той проєкт, який має ще одну родову українську пляму. Я про Ziferblat, або, як я називаю це гурт, «Зіфер, блят!»

Звісно ж, вони самі себе називають «Циферблат» – але написати так вони не могли, бо це не круто (я в цей момент справді перенісся у кінець 80-х, коли ми отак писали звичайні українські слова латинкою, тоді виглядає крутіше). Але. Цей напис – не має жодного смислу, бо він не написаний якоюсь мовою.

Офіційною українською латинкою «циферблат» буде писатися як tsyferblat. Англійською написати можна, але воно читатиметься як «зіфер», а не «цифер». Німецькою? Ага, у нас тут усі поголовно фанати німецької мови. Та і немає в німецькій мові такого слова ziferblat, а є – Zifferblatt. (А буква l у багатьох романо-германських мовах позначає саме м’який чи пом’якшений звук «ль», тому моє «зіфер блят» має таке ж право на існування, як і на їхнє «циферблат», а то й більше.

А звідки узялося це zifer? Є у мене припущення, що це просто від української неграмотності. Коли люди, пишучи своє прізвище латинкою, пишуть не так, як воно має читатися (наприклад, у польській, де є звук і буква «и»), а так, як зручніше чи просто як розуміється. Скажімо, прізвище «Кривчук» такі люди пишуть не Kryvchuk, як правильно – а Kruvchyk. Просто u нагадує и, а «англійське» y прямо ідентичне кириличному у.

І це, між іншим, не тільки «пересічних» стосується. Є такий сайт «Букви», який до певного моменту мав у інтернет-адресі напис bykvu – тобто «Бикву». Зараз уже замінили, але таке було, і Вікіпедія про це пише: «В 2014 році Петро Терентьєв зареєстрував доменне ім’я сайту bykvu.com, а в 2017 — домен bukvy.ua».

Або ось на картинці ви бачите такий самий «зіфер, блят», як і у українських представників на «Є-баченні»-2025. Думаю, автори цього «шедевру» теж нічого тупого не помітили у своєму креативі.

(А от у заглавній картинці – якраз навпаки, один із українських бізнесів, пов’язаний із годинниками, свою назву написав абсолютно правильно. Це, до речі, такі самі постсовки зробили, як і ми – це московиський проєкт, який працює чи працював і в Україні, а також в інших країнах.)

Словом, цей нацвідбір мене особисто відкинув кудись у посєлково-неграмотний кінець 80-х. А вас?