Так воюють (і гинуть) депутати чи ні?
Побачив у одному пості закид до нинішньої партії псевдомоновлади, що серед її депутатів немає жодного загиблого на війні – і вирішив подивитися, а що ж насправді відбувається на війні, чи воюють (і гинуть) там депутати?
Звісно ж, мова не про чинних народних депутатів – вони за законом мають бронювання від мобілізації. Але є а) колишні нардепи, б) чинні депутати на різних рівнях місцевої влади. Вони і воюють. І гинуть.
І інформація така, є, зокрема, в українській Вікіпедії. За наявними даними, на фронтах московитсько-української війни (з 2014 року) загинуло 65 (екс)депутатів різних рівнів. До повномасштабного вторгнення Московії таких було 2 – усі інші загинули уже після 24.02.22.
Відразу зазначу, що декого з них ви точно знаєте не як депутата, а саме як військового. Скажімо, полковника ВПС Олександра Оксанченка, який до повномасштабки був депутатом Миргородської міськради. Але – формально він був депутатом, значить, його сюди теж зараховуємо.
Отже, 65 осіб. Як же вони розподіляються по партійних списках? (Відразу скажу для найприскіпливіших – в сумі буде 66, бо у одного персонажа вказано дві партії. Чому так – не знаю, я просто беру наявну інформацію і рахую.)
- “Свобода” – 25
- “Європейська солідарність” – 13
- “Батьківщина” – 3
- Українська галицька партія – 2
- “Наша Україна” – 2
- “Опозиційна платформа – За життя” – 2
- “Сила і честь” – 2
- Аграрна партія – 1
- “Блок Кернеса – Успішний Харків” – 1
- “Громадянська позиція” – 1
- “За майбутнє” – 1
- “Народний контроль” – 1
- “Опозиційний блок” – 1
- “Пропозиція” – 1
- Радикальна партія Олега Ляшка – 1
- “Рідний дім” – 1
- “Самопоміч” – 1
- “Слуга народу” – 1
- “УКРОП” – 1
Безпартійних – 4
Короткий аналіз списку і головний висновок.
По-перше, як бачимо, дві партії відрізняються від інших за кількістю загиблих депутатів. Це логічно, бо у “ЄС” багато депутатів по країні, а депутати від “Свободи” воюють у найгарячіших точках. Після цієї пари далі практично однаковий показник у цілої купи партій. І отут цікаво.
По-друге, від партії влади є щонайменше один депутат. Це депутат Верховинської райради, що на Прикарпатті, Андрій Зеленчук, який загинув на Запоріжжі 27 лютого 2024 року. Очевидно, він не один представник “Слуги народу”, який бере участь у війні безпосередньо. Втім, скоріш за все, представників “СН” на фронті менше (можливо – значно менше), ніж тих же “ЄС”-івців – ну, просто тому, що “ЄС”, очистившись від БППшних прилипал після 2019 року (частина з них перебігла на службу новій владі, як Сірожа Лещенко), є для українських реалій досить ідейною політсилою. У “слуг народу” жодної ідейності немає і не може бути.
По-третє, як бачимо, є навіть представники промосковитських партій – ОПЗЖ та “Опоблоку”. Тут вже самі додумайте, як це можна поєднати. Скажу одне, що ОПЗЖисти – не зі Сходу, а з Сіверщини та Буджака.
А тепер, як і обіцяв – головний висновок.
Кількість загиблих, як і кількість воюючих депутатів – не повинні відігравати жодної ролі на перших повоєнних виборах. Просто тому, що вибори – це процес, коли суспільство обирає собі варіант шляху в майбутнє, а не процедура роздачі нагород переможцям.
І тут мова не тільки і не стільки про чинні партії, скільки про ті, які уже вигадали ушлі соціологи. Бо тут на тижні мої колишні роботодавці викотили результати соцопитування, від якого я впав у капітальну прострацію.
Бо там, як бачите, фігурують не тільки очікувані “партії” Залужного чи Притули – по суті порожні списки, в які згадані вище персонажі можуть записати будь-які прізвища, і лохторатам буде наплювати на це, бо їм головне, що це партія Залужного чи Притули. І це ще, повторюся, пів біди.
Бо там ще є партії:
- “Азовсталь”;
- Буданова;
- “Третя штурмова”.
Це взагалі просто вивіски, за якими немає жодної конкретики – хоча б такої, як персони Залужного чи Притули (про яких хоча б можна сказати, що вони з великою долею імовірності будуть дотримуватися нинішнього євроатлантичного курсу; але – ви упевнені, що в партії Притули не опиняться різні хомутинники? чи що Залужний не скаже після перемоги на виборах – а тепер ідемо до Китаю, а не в ЄС? я не впевнений, бо я нічого про них не знаю). Тут взагалі просто слово, написане ручкою на листку – і за нього, за це слово, пропонується голосувати. І тільки скажи щось проти – Третя штурмова це ж герої війни, “Азовсталь” це символ стійкості, а Буданов це символ “українського Моссада”, а ти шо, падло, не патріот, може, ти за ОПЗЖ чи Медведчука?! І я майже не жартую, саме на таку реакцію поява усіх цих “партій” і розрахована.
Про “партію Арестовича” я взагалі мовчу. Тут нема чого коментувати, з цим персонажем давно усе ясно – як і з тими, хто його досі слухає і підтримує.
Словом, обирати, любі мої, потрібно не героїв війни, не тих, у кого більше воює чи загинули, чи тих, хто красиво, як сказала одна експерткиня, вишиває у светрах кольору хакі по коридорах держвлади. А тих, хто зможе витягти Україну з тої сраки, в якій вона опинилася за останні роки (і яку ми зараз просто не відчуваємо, як під дією місцевого наркозу – але після війни ми її побачимо у повній красі).
А загиблим депутатам, незалежно від якої вони партії, як і усім загиблим військовим, незалежно від того, були вони ідейними добровольцями-активістами чи бусифікованими обивателями – вічна пам’ять. Кож-но-му.
На фото – мабуть, найвідоміших із загиблих, нардеп 8-го скликання Олег Барна.
vmylenko.com 