Уже який день поспіль українські соцмережі й блогосферу штормить від рішення нової американської адміністрації прикрити низку програм на 90 днів.

Рішення, по-перше, абсолютно логічного – чувак, який повернувся до влади під гаслами, зокрема, аудиту демівської фінансової вакханалії, нічого іншого зробити і не міг. А по-друге, це рішення було ухвалене в США. І метою його стали перш за все внутрішньоамериканські питання. Питається – чи від того, що ви тут виєте, від радості чи з горя, щось зміниться? Ні. Нічого не зміниться. То навіщо усе це? Щоби що?

І тут ми підходимо до першого важливого моменту. Як тільки щось десь гучне станеться, якесь чергове безугле з влади щось скаже чи таке інше – тут же обов’язково знайдеться хтось, хто прибіжить і з виглядом чи то генія-філософа, чи то божевільного з написом на картонці скаже сакраментальне “ЦЕ НАС ВІД ЧОГОСЬ ВІДВОЛІКАЮТЬ”.

Шановні! Вас не треба ні від чого спеціально відволікати. Ви з усім цим успішно справляєтеся самостійно. Указ Трампа, як я вже сказав, це суто технічна, практична, внутрішньоамериканська історія. Яка, так, б’є і по Україні теж. Але щось змінити ні ті, хто радіють, що “грантожери отримали по рилу”, ні ті, хто виють, що тепер “наше прекрасне ЗМІ не зможе працювати” – своїми воплями не зможуть. То навіщо усе це потрібно, крім традиційних емоційних гойдалок чи вічних срачів? Не знаю.

Та є у цій історії і другий важливий момент. Ні, це не про оцей от плач небезізвєстной Меланії Подоляк, хоча і про це можна поговорити – причому тут подкасти з Карасем до грантів? Він за гроші на ті подкасти ходить? Отакої.

А от Портников на етери (він сам казав) безкоштовно включається. Але, вибачте, ринкова вартість, суспільна цінність Портникова (будемо говорити такою цинічно-капіталістичною мовою) є неспівмірно вищою за цінність Карася.

Але, повторюся, мова не про отакі от грантопроєкти – вибачте, але я особисто не бачу від них користі для суспільства. Для самих персонажів – бачу, але це їхня користь, їхня популярність і т. ін., а не суспільна, суспільству ні холодно, ні жарко від того, є ці персонажі в публічному просторі чи немає їх.

Мова про ось такі історії.

І от у чому тут важливість моменту. Зараз раптом виявилося, що на грантогроші у нас роблять оце от суспільно-корисне, оте от, а потім ще оце, оте і он тамечки.

Але! “Оце”, “оте” і тим паче “он тамечки” – це мало робитися за гроші або держави, або громади. Тобто або за державні, або за комунальні кошти. Але – робиться чомусь за грантові гроші.

Вам не здається, що це трохи дивно? А ще дивнішим є те, що сам факт того, що центральна і місцева влади не виконують покладених на них обов’язків (скажу несподіване, але нормальна вода в обласному центрі – це не примха, це нормальний обов’язок міської влади) не збентежив отаку от масу народу, як ми бачимо під час цього безкінечного грантосрачу.

Тобто! Реальні проблеми, проблеми, від яких напряму залежать здоров’я і життя людей – цих людей хвилюють зовсім не так сильно, як проблема, до якої Україна не має жодного прямого відношення і жодним чином не може вплинути. Вам не здається, що це якась збочена ситуація? Мені – здається.

А ще мені здається, що у цій історії є два уже неважливі для нинішньої України моменти. Перший – це те, що принаймні якась частина грантів справді розписується по кишенях своїх без якоїсь суспільної користі. Але про це чомусь ті, хто забороняють реготати з “бідних, нещасних грантожерів” – забувають. Другий момент – це право на свободу слова. Люди, які задоволені мимовільним ударом Трампа по “грантожерах”, мають точно таке ж право на свою позицію, свої емоції, як і ті, хто незадоволені цією ситуацією. Але, оскільки Україна уже фактично перетворилася на дику суміш Московії, Індії та Третього Райху, такому ставленню однієї частини суспільства до іншої я не дивуюся і не вважаю (нехай це і виглядає як поза для привернення уваги до цієї катастрофи, яку поки що ніхто не бачить, а дехто відверто кришує, видаючи індульгенції тим чи іншим персонажам) цей момент важливим. Ви згодом самі зрозумієте, що ці моменти теж важливі, навіть не так – значно важливіші за інші, але то буде згодом. А поки що більшість цього не розуміє, то і говорити нічого.

Словом, не треба надалі розказувати, що вас хтось від чогось відволікає. Ви самі себе відволікаєте. Від реальних проблем, від реальних факапів, а то і відверто злочинних дій з боку влади (центральної чи місцевої). Ніхто вам тут не винен. Самі, усе самі.