Тема, про яку я висловлювався і буду висловлюватися, доки живу. Або доки вона не перестане бути актуальною.

Колись давно, в 90-х роках минулого століття, в активний мовний вжиток в Україні увійшло слово “суржик”. Взагалі-то це звичайний собі лінгвістичний термін: “Су́ржик (у питомому значенні — «суміш різних зерен з житом»; від прасл. *sǫ — «зі» + *rъžь — «жито») — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови”. Суміш, одним словом, коли у мовленні людини використовуються слова різних мов. Перш за все, української та московитської. Але може бути і, скажімо, московитської і англійської – думаю, ви бачили такі відео. Ось одне із найвідоміших, зняте в Канаді.

Тож явище це, як бачимо, не стосується лише наших широт. Але – є одне “але”.

Я чим далі, тим більше маю підозру, що це слово запустили в український вжиток не випадково, а спеціально. Запустили із однієї похмурої будівлі на Луб’янці. Навіщо, спитаєте ви? А я вам скажу.

Тому, що, підхопивши це слово, українці почали називати ним усе, що не є літературним стандартом. Тобто – діалекти, які є справжнім джерелом усього мовного масиву, діалекти, на базі яких і була створена на початку 19-го століття сучасна українська літературна мова.

А цей вкид із “суржиком”, яким обзивали усе підряд – і діалекти, і арго з жаргонами, і міські койне – призвів до того, що українці почали соромитися своїх рідних діалектів, бо “це ж суржик, фу так розмовляти”. А якщо людина не розмовляє у побуті українською (а більшість у побуті використовує саме розмовний варіант, усі ці діалекти та говірки – і це абсолютно логічно, бо ви ж не ходите вдома у фраку чи однострої, а носите простий і зручний одяг, не завжди елегантний і новий, аде завжди комфортний для вас), то вона і літературну мову не буде сприймати як свою.

І от що я бачу в 2024-му році. Дивіться уважно на картинки.

Бачите – внизу написано “Гарний суржик”. Але це – не суржик, це звичайні діалектні слова і форми. Бараболя, ви мене вибачте, взагалі могла б стати літературною нормою замість іноземного (з німецької мови взятого) Kartoffel.

Але якесь мурло, яке про лінгвістику знає рівно нуль – дозволяє собі творити ось такий гівно-контент. А поважні нібито пабліки, як “Словопис”, це гівно перепощують.

Я вже казав, повторюся іще. Коли якісь події в економіці і у теоретичній фізиці коментує людина, яка на цьому не знається, яка не вивчала ці дисципліни – їй обов’язково зроблять зауваження: “Не знаєш – не сунь свого носа”. Точно така ж ситуація має бути і з мовою. Не треба думати, що раз ти навчилося бити по клавішах і складати букви докупи – то маєш якесь право говорити чи писати про мову. Піди вивчись спочатку, опануй певний масив знань – і тільки тоді, коли ти розумітимеш, що й до чого, а не повторюватимеш якусь маячню, тільки тоді можеш робити якийсь подібний контент.

Ну, або тоді іди лікувати зуби не до професійного стоматолога, а до чувака, який раніше торгував на ринку помідорами, а потім почув, скільки дантисти заробляють і просто купив собі бормашину. Підеш? Чомусь я думаю, що 100% людей не підуть.

От і до мови має бути таке саме ставлення. Це не іграшка, не забавка, це складний процес, це багатогранна структура, в якій не розберешся за 15 хвилин. Особливо коли і розбиратися бажання немає, а клепки вистачає тільки для повторення чужої маячні.