Шабадабада, шабадабада, п’ятнадцять років по тому…

Був такий футболіст, родом із Кантабрії, Маркітос. Насправді його звали Маркос Алонсо Імас, але відомий він у світі футболу став саме як Маркітос.

Частина 1. Дід-Мадрид

Починав він дорослий футбольний шлях у рідному “Расінгу” на позиції правого захисника. Грав непогано, бо за три роки привернув увагу одного із іспанських грандів – “Реала”. Причому це був “Реал” 1954 року. Самі розумієте – перед початком великої епохи, перед початком історії Кубку європейських чемпіонів.

Маркос зайняв місце на правому фланзі захисту меренгес – і відіграв там з 1954-го по 1962-й рік. Грав у чотирьох фіналах Кубку чемпіонів, у чотирьох переможних фіналах, пропустивши тільки фінал-58 проти “Мілану”. Грав у обох матчах першого Міжконтинентального кубку.

А ще він забив два голи за “Реал”. Для захисника це нормально. Перший забив у ворота “Сельти” за рахунку 0:0 (закінчили також нічиєю – 1:1), а от другий… Зацитую себе, із “Повної історії Ель Класіко”:

[…] у першому Класіко на стадіоні з назвою “Сантьяго Бернабеу” (4 січня 1955-го “Нуево Чамартін” перейменували на честь діючого президента столичного клубу) фаворитом була – і, підтверджуючи сподівання, домінувала на полі – “Барселона”. “Реал” звісно ж не відсиджувався в обороні – і Ріаль з Хенто постійно загострювали ситуацію біля воріт Гойколеа. Але в цілому перевага була у гостей. Кілька разів м’яч просто дивом оминав сітку за спиною Алонсо.

І от в такій ситуації, коли, як-то кажуть, нічого не віщувало – “Реал” несподівано забив. У Ріаля, що перебував далеко від воріт, вийшов блискучий удар в самісіньку “дев’ятку”, без найиенших шансів для голкіпера. По перерві продовжилась та ж історія – гості мали перевагу, але їм ніяк не вдавалось втілити її в забиті голи. Аж поки Техада, обігравшись з Вільяверде, не зробив пас на Арету – а той, вийшовши сам на сам з голкіпером, ідеальним ударом відправив м’яч у правий нижній кут.

“Барселону” влаштовувала виїзна нічия – і в останні хвилини вона зробила ставку саме на неї. А “Реал” в чи не останній атаці вирвав перемогу – Маркітос головою замкнув фланговий навіс, точніше, відскок від штанги після цього навісу.  Поразка в Мадриді трохи збила “Барселону” з пантелику, і на перше місце вирвався баскський “Атлетіко”. А меренгес тим часом набрали форму і на екватор вийшли уже третьою командою Прімери.

Отака була кар’єра. 1962-го він зробив із “Реалом” дубль – і подався догравати у провінцію. “Еркулес”, “Мурсія”, “Кальво Сотело”. Завершив Маркітос кар’єру у рідному Сантандері, в клубі “Толука”.

Частина 2. Ба(тя)рселона

А ще – 1959 року у Маркоса Алонсо народився син. Назвали його теж Маркосом. Маркос Алонсо Пенья (нагадаю, у іспанців офіційно два прізвища – перше це перше татове, тобто діда по тату, друге це перше мамине, тобто діда по мамі) також з’явився на світ у Сантандері, хоч батько і грав тоді у столиці. І кар’єру Маркос-менший почав у “Расінгу”, як тато. А за кілька років теж переїхав до Мадрида.

Але не до того – а до червоно-білого. А 1982-го перейшов до складу головного ворога батькового “Реала” – у “Барселону”. Хоча, звісно, перехід атакувального гравця кольчонерос не став головною подією літа, бо ж саме тоді на “Камп Ноу” приїхав сам Дієго Марадона, але трансфер Маркоса Алонсо став внутрішньоіспанським рекордом.

Ну, і кантабрієць затримався у “Барсі” довше за аргентинця, аж до літа 1987-го. Зіграв у фіналі Кубку чемпіонів-86 проти “Стяуа”. Саме Маркос Алонсо не забив останній, четвертий пенальті в ворота Гельмута Дукадама. Формально саме на ньому блаугранас програли той фінал.

Взагалі забивав він значно більше, ніж батько. Ну, просто в силу позиції на полі. І в Ель Класіко забивав частіше. Причому у трьох різних турнірах! Знову зацитую свою книжку:

“Барселона”, відчуваючи свою перевагу, додала у швидкості, гостроті – і довгий час домінувала на полі. Майже вся небезпека вершковим воротам йшла через Марадону, він і сам бив (одного разу вдало замкнув навіс Шустера, але суддя не зарахував цей гол), і створював моменти для партнерів. Фактично весь другий тайм став зоряним часом Дієго, для якого цей матч став чи не найкращим в Класіко – хоч сам аргентинець так і не забив.

“Реал” відповідав дуже рідко, втім один момент, на 76-й хвилині, міг вирішити долю матчу і трофею. Сантільяна втік до воріт Урруті по лівому флангу і міг забити, якби не відчайдушний ривок і сейв голкіпера аж на лінії штрафного. “Барселона” ж продовжувала тиснути – і на останній хвилині домоглася свого. Чергова подача Хуліо Альберто завершилася феєричним польотом Маркоса Алонсо і ударом головою.

(4 червня 1983, фінал Кубку короля. “Барселона” виграла 2:1, Маркос забив, як ви бачите вирішальний гол)

Аби життя не здавалось командам медом, свій сюрприз підкинула ще й погода. Потужний дощ, що пройшов перед грою, не тільки змив глядачів з трибун – їх зібралось менше половини, – а й перетворив газон мало не на ковзанку. В такій ситуації будь-яка помилка могла стати фатальною. Як, наприклад, на 45-й хвилині, коли Маркос Алонсо після передачі Арчібальда пробив нібито і не страшно, але Мігель Анхель впустив слизький м’яч в сітку.

За чотири хвилини до цього “Барселона” забила не такий дармовий гол. Хуліо Альберто попрацював на лівому фланзі, прострілив на Арчібальда, той увійшов в штрафний і виклав м’яч під удар Клосу, що лише в поточному сезоні почав більш-менш регулярно з’являтися в основі. Такий фінал в принципі рівного першого тайму цілком міг збити “Реал” з пантелику.

(11 травня 1985, перший чвертьфінал Кубку ліги. Розійшлися 2:2, а після нічиєї у другому матчі єдину серію пенальті в історії головного світового дербі виграли мадридці. Маркос Алонсо бив – і забив. Єдиний із блаугранас)

“Реал” з новим суперфорвардом розпочав дуже непогано – в десяти матчах сім перемог і три нічиї, сам Уго забив шість голів. Лідерство вершкових було беззаперечне. “Барселона” ж, стартувавши в Кубку чемпіонів, розпочала сезон в Прімері погано, з двух поразок у п’яти стартових матчах. Та і в перших двох раундах головного єврокубку каталонці проходили далі (празьку “Спарту” та португальський “Порту”) лише завдяки зайвому голу на чужому полі. Якраз за три дні до домашнього Класіко блаугранас ледь не вилетіли із Кубку чемпіонів, програвши на “Даш Анташ” 1:3. Тому мадридці небезпідставно розраховували на позитивний результат і зміцнення свого лідерського становища.

Але по факту гра вийшла ледь не в одні ворота. Уже на 2-й хвилині після затяжної атаки з кількома “фальшивими фіналами” господарі відкрили рахунок. Бутрагеньо, опинившись на лівому фланзі захисту, збив Маркоса, штрафний навісом до воріт виконав Шустер – а там вже був Маркос Алонсо.

Невдовзі “Барселона” забила вдруге – Шустер шикарним пасом вивів Маркоса і Арчібальда на Очоторену. Вихід двох барселонців на одинокого голкіпера “Реалу” закінчився пасом шотландця на іспанця і голом в порожні ворота. Але суддя анулював взяття воріт, зафіксувавши офсайд. Офсайд, якого насправді не було – бо ж Арчі-гол в момент пасу знаходився позаду Алонсо. Маркос, як найактивніший в складі “Барселони”, постійно отримував по ногах, а одного разу захисник “Реалу”, перестрибуючи каталонського форварда, шипом проїхав йому по чолу.

(9 листопада 1985, 11 тур чемпіонату. “Барса” виграла 2:0)

1987-го Маркос залишив “Барселону”. До речі, в Ель Класіко він востаннє зіграв разом тоді ж, коли й інша кантабрійська легенда всеіспанського протистояння, Карлос Алонсо Гонсалес. (Тобто вони обидвоє ішли зі своїх клубів – Маркос із “Барселони”, Карлос із “Реала”.) Не знаєте такого? А якщо я скажу, що він народився у кантабрійському містечку Сантільяна-дель-Мар? Правильно – це Карлос Сантільяна!

(Взагалі прізвище Алонсо поширене на півночі Іспанії. От і іспанський чемпіон світу з “Формули-1” Фернандо Алонсо – родом із сусідньої з Кантабрією Астурії, де це прізвище взагалі найпопулярніше серед усіх автономних спільнот Іспанії.)

Отак вони обидва вийшли на заміну у Ель Класіко і по черзі, спочатку Маркос Алонсо, а потім і Сантільяна – залишили іспанські футбольні столиці. Тільки якщо Карлос завершив кар’єру взагалі, то Маркос ще добряче пограв.

Частина 3. Онук на двох (грандів)

Повернувся в “Атлетіко”, потім були “Логроньєс” і, звісно ж, рідний “Расінг”. 1991-го Маркос Алонсо Пенья завершив кар’єру, а у грудні 1990-го у нього народився син. Якого – ви не повірите – теж назвали Маркосом!

Отже, третій Маркос Алонсо (із маминим прізвищем Мендоса) народився… ні, цього разу ви не вгадали – в Мадриді він народився. Там же і почав займатися футболом, у школі “Реала”, звісна річ. Ну, а де іще – з таким легендарним дідусем (який на той момент ще був живий, помер він зовсім недавно, 2012-го). Пограв на позиції захисника за дубль меренгес, “Кастілью”.

А 4 квітня 2010 року на 88-й хвилині матчу вийшов на заміну у матчі першої команди мадридців. І де – у рідному для діда і батька Сантандері!

Щоправда, то був єдиний матч Маркоса Алонсо-третього за “Реал”. А уже влітку він відправився за кордон. “Болтон”, “Фіорентина”, “Сандерленд”. Аж поки іспанець не знайшов своє місце у складі “Челсі”, з яким навигравав усього – чемпіонат і Кубок, ЛЧ (в фіналі, на відміну від діда і батька, не грав, але Вуханя потримав), Суперкубок УЄФА і Клубний ЧС.

1 вересня 2020 року Маркос Алонсо розійшовся миром із “Челсі”, а наступного дня підписав контракт з “Барселоною”. Таким чином, вийшовши сьогодні (10 вересня 2020-го – В.М.) на поле – він став першим за 15 років футболістом, який зіграв за обидвох учасників Ель Класіко.

Попереднім, якщо ви забули, був Хав’єр Савіола – і це було ще 2007 року. Півтора десятиліття тому! Але це за протилежним маршрутом, “Барселона-Мадрид”. А якщо так, як Маркос Алонсо-третій – то останнім до сьогодні був Самуель Етоо, який в кінці 90-х зіграв кілька матчів за “Реал”, а з 2004-го п’ять сезонів провів у “Барселоні”. Отже, 18 років не було випадку, коли ексгравець меренгес зіграв за блаугранас. І от.