Як і обіцяв – моя точка зору на питання самосуду.

Так, звісно, самосуд це погано – і тут не може бути ніяких “але”. За однієї важливої, я б навіть сказав – ключової умови. Умова заключається в тому, що в державі є правові інституції, вони працюють і виконують свою функцію. Тоді самосуд дійсно виглядає як непотрібний пережиток дикого минулого.

Чи є Україна такою державою? Робота наших судів, прокуратури, райвідділів поліції не просто натякає – кричить про те, що це не так. От взяти хоча б історію цього бердянського хлопчика. Мені вчора в камєнтах писали, щиро не розуміючи – а що сталося? Дійсно, подумаєш, 8-річна дитина упісялася в автобусі, а потім її за це ще й принизили. Переживе, мовляв. Так от, любі мої, був в совятнику такий маніяк Сергій Головкін. Він не народився з вавкою у голові, а отримав цей здвиг по фазі, який змусив його убивати і катувати – після того, як його просто побила зграйка підлітків (звичне діло на вулицях радянських міст, правда?). Я пишу “просто”, бо над ним ніхто не знущався.

Ви знаєте, як і чим цей інцидент в автобусі може відгукнутися в подальшому житті хлопчика? От і я не знаю. Але думаю, що подібні випадки мають каратися аж ніяк не викликом на виконком міськради і фальшивим вибаченням. Це до того, що мої опоненти говорили – мовляв, батьки й заяви не писали (це непідтверджений факт, але нехай), то про шо мова. Мова про те, що за такі дії – особливо коли інфа дійшла до держструктур – треба карати, не чекаючи заяви батьків. Тому що це наруга над дітьми, найслабшими і найбезпораднішими членами суспільства.

А тепер повертаємося до самосуду. У цьому безперечно негативному випадку є два позитивні моменти. Принаймні, такі, які можуть стати позитивними.

1) Цей водій – а також, можливо, його колеги – наступного разу задумаються у подібних випадках. Тобто – ця негативна дія має потенційно стримуючий ефект.

2) Влада – місцева перш за все – має замислитись, чому люди самі беруться вершити правосуддя. Якщо замислиться і зробить відповідні висновки – це буде великий плюс. Якщо ні – практика самосудів продовжиться. Аж до убивств. (Хоча чому “аж до”? Уже ж – згадайте справу Віталія Запорожця.)

Тому, любі мої, що самосуд – це лише дзеркало. Це реакція. Реакція на безпомічність, пофігізм чи корупційність держави. В справді правовій державі займатися самосудом можуть лише такі люди з психічними проблемами, як легендарний Марвін Гімеєр. В нашому – будь-хто, бо система правосуддя повністю самодискредитована.

Тому моя позиція така. Самосуд – зло. Але зло, яке має підштовхнути державу до розуміння причин появи цього явища. Бо іншого стимулу, на жаль, не видно. У досить спокійному українському суспільстві поява самосудів свідчить поо те, що це суспільство повністю зневірилося у державі. І це проблема якраз самої держави.

І наостанок – ще одна історія. Не зовсім по темі, хоча… Один мій знайомий емігрував на інший континент. З дружиною. Та її дочкою від першого шлюбу. І тут виникла проблема – дозвіл формального тата дівчинки. Історія класична, змальована ще в “Інтердєвочкє” – тато забив на дитину болт, не цікавився нею взагалі. Але формально залишався батьком. Судитися? На це підуть, може, і роки. І не факт, що все завершиться на їхню користь. Дати грошей? Наскільки я знаю, пропонувалося. Чудак загнув таку ціну, якої у людей просто не було. Та й час підпирав.

І от вони вирішили звернутися до єдиної структури, яка тоді,в 90-х, давала результат. До бандитів. Я не знаю – і вони теж, – як і що там відбувалося. Але дозвіл вони отримали вчасно. От така от історія.