Думаю, варто було б якось все-таки визначитися із адекватним використанням тих чи інших вивісок. Бо, наприклад, “журналіста убили” – на мою скромну думку – це коли убили людину саме за професію. Інтерв’ю брала у сепарів, а її за те, що “на Київ працює”, застрелили.

А якщо, скажімо, чувак взяв у борг купу бабла, никався три роки, аж поки його не випасли і не грохнули – і при цьому він числиться в якомусь “Новому житті”, – то це не журналіста убили, а кидалу і мудака. Бо його професія тут ніяким боком. Але розтрєзвонять, якшо шо – шо саме представника ЗМІ. Із відповідною реакцією і т. ін.

От ви знаєте, за що убили Шеремета? І я ні. Скажу більше – оскільки машина була не його, я навіть не впевнений, що вбили того, кого хотіли. То причому тут відразу журналістська діяльність загиблого? Всі оці “справи честі” від Деканоїдзе і Порошенка… А всі інші злочини розкривати – це не справа честі, ні? Що це ща така каста обраних, га? (До того ж каста, яка за 2 роки підісрала Україні більше, ніж будь-хто. Крім політиків.)

Мені здається, що правильніше було б говорити, що “загинув Павло Шеремет, який працював там-то і там-то”. Принаймні, до визначення причин злочину. А тоді вже вішати ярлик – журналіст, барига, коханець Притули, білоруський опозиціонер чи ще якось, що там буде по темі.

ЗІ. Повторюся – за одну фразу про “справу честі” тому, хто її ляпнув, величезний мінус. Не треба ж пояснювати, правда?