В Запоріжжі сталася весела подія. З’явилося нове КП, транспортне. Приміські маршрути обслуговуватиме. Але головна фішка ось в чому.

“Увагу всіх присутніх привернула уніформа водіїв – вишиванка. У холодну пору року її доповнюватиме піджак. Автобуси підприємства отримали назву “Козацький возик”. Відповідний напис із логотипом нанесений на кожен автобус. Презентація відповідала цій концепції – зокрема, перед її початком виступили бандуристи.”

Звісно, інтелігентна і продвинута частина громади справедливо обурилася. Обурення викликало дві речі. По-перше, це шароварщина. По-друге, це знецінення національного символу – вишиванки. Дак от шо я, звичайне районне бидло, скажу з цього приводу.

Пам’ятаєте, був такий режисер Іллєнко. Юрій його кажись звали. Зняв оту вот “Молитву за гетьмана Мазепу”. За державні гроші зняв. Кажуть, шедевр. Я не знаю, не дивився. Як і 99% українців. (Цифра взята зі стелі. Можете написати 80 чи 74). Так от фішка в чому – за ті гроші, які пішли на майже ніким не бачений шедевр українського поетичного кіно можна було назнімати купу низькопробного україномовного мила. О! Бачите, і ви не розумієте – нащо воно треба. А от письменник Кокотюха, якщо я не помиляюся, розумів. Бо писав колись, що нам потрібна україномовна література низьких жанрів. Щоб українська мова вийшла за межі рафінованого і дуже вузького кола читачів, заповнивши собою усю ту порожнечу, яка була в суспільстві.

Не вийшла. Або зробила це дуже повільно. І що ми маємо? Що в Європі перевидають високу українську літературу, а в Україні прилавки завалені московською книжковою попсою.

З телебаченням ше гірше. Іллєнко молодець, геній і так далі – а суспільство в цілому споживає московитську серіальщину. І шансон. І так далі… І звісно що у підсумку виникає питання – а чим тоді оці от (украінци) відрізняються од отихо вот (московитів)? Зате “Молитва за гетьмана Мазепу” шедевр.

Так от. Шо я думаю про цю історію. Да, звісно, це шароварщина. А звідки взятися в цій країні естетиці? Ті, хто будуть умнічати, сидячи десь в “Купідоні” чи “Мистецькому Арсеналі” – можуть сміливо іти лісом. Вони про Україну не знають нічого.

Ця країна – естетичний інвалід. Це треба визнати і міняти це, а не закатувати очки і розказувати, що це не так. Крім того, навіть у естетично розвинутіших країнах все одно є шароварщина, є низькі жанри. Тільки вони там – свої. А у нас – чужі. Дякуючи іллєнкам та іншим інтелектуалам.

Тому нічого боятися шароварщини і “знецінення вишиванки”. Від Левка Дурка, “Смаженого кабанчика” і ТІКа українська мова не вмерла, не загинула, навпаки – здобула більше життєвого простору. (А от де білоруська мова, яка залишилася хіба що в середовищі інтелектуалів – про оце варто згадати.) І від озвучення латиноамериканського мила теж. І вишиванка від використання водіями не знеціниться.

Це один момент. Другий стосується конкретно Запоріжжя. Для тих, хто не знає – це один із найватніших, найсовковіших регіонів України. Згадайте, як ватани за пам’ятник Картавому чіплялися. Бо це – їх маркер. Це вони так помітили свою територію.

А тепер нам потрібні свої маркери. Щоб кожна проросійська, просовкова сука чітко знала – Запоріжжя це Україна, навіть на такому побутовому рівні, як маршрутки. На них це діятиме аж бігом. Як вже діє знесення їх ідоліщ.

Тому – визнаючи, що це тупо і смішно з естетичної точки зору (а що в Запоріжжі не тупо і не смішно? Пальців рук вистачить, ноги можна не задіювати), я вважаю, що це важливо чи як мінімум не зайве в пропагандистському аспекті. А фейсбучним інтелектуалам тре частіше вилазити з ФБ в реальний світ. Бо, бачу, вони про нього почали забувати.