Читаю тут на трапку блог одного діяча, «колишнього директора з розвитку», умнєйшу, опитнєйшу тобто людину. І на тобі – «Через десять років московити будуть збирати полуницю в Черкасах, мити унітази в Конотопі і виносити судна з-під бабусь у Дрогобичі. Запам’ятайте цей твіт ©». В цей момент я знаєте що згадав?

Сьогодні по ФБ-стрічці гуляє дві теми, пов’язані із війною. Про першу говорити не буду, тут я просто закрив на 30 днів пости усіх тих, хто про неї написав, хай тішаться без мене. А от друга – це цікаво і показово.

Просто одне маленьке зауваження по учорашньому засіданню Радбезу Московії.

Ще один пост, присвячений архівам відомого радянського дитячого письменника Олександра Волкова (“Чарівник Смарагдового міста” та. ін.). Сьогодні будуть записи із його щоденника, присвячені власне письменницьким справам.

Продовжую ритися в архівах радянського казкаря Олександра Волкова. У цьому випуску – про політичні погляди письменника.

Багато хто з вас читав у дитинстві (або зараз – своїх дітям) цикл казок Олександра Волкова про Чарівну країну. “Чарівник Смарагдового міста”, “Урфін Джюс…” та інші. Але він писав не тільки дитячі книжки…

Знаєте, що є, можливо, найсмішнішим на світі? Це московити, які намагаються придумати собі якусь особливу історію…

Історія про те, чому в СРСР жилося так чудово і спокійно.

Є в Фейсбуці така штука, як “синдром Шаварша Карапетяна”.