Моя колекція шарфів МЗ

Невеличка, але цікава колекція шарфів чотирьох запорізьких “Металургів”, яку я зібрав за останні пару років.

Один із перших варіянтів “рози” МЗ.

З такою емблемою (зовсім ніякого відношення до “Металурга” кольори не мали, якась “Ворскла” була) зелено-білий МЗ грав у 90-х. Назва ще московитською.

З’явилася українська мова (і англійська). Змінилася емблема.

Один із небагатьох екземплярів, на якому є символіка регіону (це герб Запоріжжя).

А з такою емблемою “Металург” дожив до самої своєї смерті.

Тут навіть автографи чиїсь є. Сергія Силюка я ідентифікував (грав за МЗ з 2004 по 2009 роки).

На цьому шарфі з’явилася дата створення команди. (Саме команди, не клубу. Клуб “Металург” з’явився в кінці 80-х, в епоху госпрозрахунку.)

Були і московитомовні варіянти, як оцей. Але в основному уже виготовлялися з українською назвою.

З’являється козацька тема.

Це, наскільки я розумію, закос під ультрас-дизайн.

Це уже із останніх часів. Варіянт без емблеми.

На цьому шарфі – упізнавані силуети Запоріжжя. Міст Преображенського, січова церква на Хортиці, [оце не ідентифікував, допомагайте], годинник закоханих, вежі на майдані Поляка (нижче ви їх ще побачите), пам’ятник Святославу, ДніпроГЕС.

З цим шарфом уже в кінці історії клубу, у вересні 2015-го, знялася на підтримку потопаючого тоді “Металурга” модель у стилі “ню”. Фотосесія теж, як ви здогадуєтеся, була у стилі “ню”.

Були і ювілейні варіянти. Ось, наприклад, до 70-річчя.

До 75-річчя.

80-річчя – останній ювілей в історії клубу. Тут також є силуети відомих запорізьких локацій – січова церква, міст Преображенського, вежі на майдані Поляка, пам’ятник Святославу на Набережній, готель (не знаю, як він зараз називається) на бульварі Шевченка у самому низу біля Дніпра, літак часів Другої світової на вулиці Перемоги.

Два варіянти ультрас.

На цьому історія першого “Металурга” завершується. І починається історія “Металурга” другого – перейменованого “Россо Неро”, який проіснував три сезони (один в ААФУ і два в 2 лізі ПФЛ).

Варіянт з першою емблемою, якою ФКМЗ використовував у аматорському чемпіонаті.

А це вже друга емблема (як на мене, найкраща із усіх “металівських”), часів перебування у ПФЛ.

Присвоїли дату заснування попереднього “Металурга”. Що ж, цілком очікувано. УПД. Як пояснили колишні працівники клубу, “Металург” до шарфів із чужим роком заснування не мав ніякого відношення.

Це, очевидно, за старим дизайном робили, тому і московитомовний варіянт.

Два наступні варіянти виготовляла фірма Gera, партнер ПФЛ, яка займалася атрибутикою частини клубів ліги. Матеріал зовсім не такий, як на усіх інших шарфах (схожий на перший).

Історія другого “Металурга” завершилася влітку 2018 року.

А за рік до того почалася історія “Металурга” третього – муніципального чи міського, МФК, одним словом.

Тут, правда, зі шрифтом погралися, і вийшло щось схоже на “Метапург”.

Тут, схоже, теж використали старий дизайн. Ну, або для якоїсь ватної групи уболівальників замовили.

Закос під ультрасів.

І ці, як і очікувалося, присвоїли собі рік заснування першого “Металурга”.

Або ось так приписують себе до старого клубу.

Поки що із цього, нині існуючого “Металурга”, все. Але це не кінець колекції.

Бо є іще четвертий “Металург” – запорізька школа футбола із такою назвою. Це колишня приклубна ДЮСШ. Тепер вона є самостійною одиницею на балансі міста. І емблема на ній своя власна. На ній, до речі, уже згадувані вежі на майдані Поляка – причому не просто заради краси, а тематично, бо знаходяться поля школи саме там, біля майдану Поляка. Так що це навіть якийсь вказівник – де шукати.

Ну, а дві інші емблеми – це герб області (верхній) і міста (нижній). Це я, замовляючи цю партію шарфів, вирішив так відзначити запорізькість школи.

Так, ці шарфи замовляв я для нашої команди, “Металурга” 2009 року народження. (І не тільки для нас – трохи шарфів взяли собі батьки інших вікових категорій.) А перед тим замовляв невеличку партію із конкретною назвою – “Металург 2009”.