“Україна” проти “Украины”, або В чому суть історії з Яровою і “яровими”

Історія з Даною Яровою  та “И так поймут” практично розкрила ту проблему, про яку у нас намагаються не говорити одні і майже не знають інші.

Але ця проблема є ключовою для розуміння ситуації. І про неї треба нарешті заговорити.

Проблема ця заключається в тому, що в Україні є дві великі спільноти з різним поглядом на майбутнє. Точніше, є і третя – але цю, ватників-русофілів, всі уже прекрасно знають. Мова про ті спільноти, які і на Майдані, і на війні – по одну сторону барикад.

Справа в тому, що частина українців хоче жити не в “СРСР” чи “России” – але і не в “Україні”. А де ж вони хочуть жити? А хочуть вони жити – в “Украине”. Пояснюю, що це за країна. Це УРСР без Кремля, але з айфонами. Тобто – без комунізму, без рашизму, без ідеології “русского мира”. Але – в тому форматі, в якому існував УРСР. Де начебто була українська мова –  та десь на маргінесах, на рівні поспівати народних пісень за столом, після рюмочки. А так, в цілому, всі освічені люди в містах говорили, писали, читали, навчалися ітд – російською. Все це тут уже було, і люди ці, вони виросли саме в таких умовах. Це їх зона комфорту. І вони хочуть жити саме в таких умовах.

Але при цьому, повторюся, на Майдані і на війні – вони в одному окопі з тими, хто хоче жити в Україні. Бо зовнішній ворог один. Згадайте, на Майдані-2004 стояли соціалісти. Були ситуативними союзниками. Так і тут. Звісно, Ярова воює проти Росії, Нефьодов бореться з корупцією. Але для будівництва іншої країни.

І оце нам треба чітко усвідомити. Вони просто хочуть іншої країни. Не такої, як ми. І в цій боротьбі має вирішитися, яка саме країна постане на руїнах московської колонії – Україна чи “УРСР з айфонами”. Причому ситуація з правами людей, з демократією, корупцією ітд – в цих країнах буде приблизно однаковою. Якщо не ідентичною (населення ж те саме, плюс-мінус). Але це будуть дві різні країни.

Цимес ситуації в тому, що тут можна і треба боротися цивілізованими, законними методами. Такими, як квоти на радіо. Чи українізація шкіл. Проблема адептів “УРСР з айфонами” (як, власне, і наша теж), що майбутнього ще не існує. Воно – у вигляді дітей – ще формується. І хто сформує це майбутнє, хто більше вплине на дітей – той і переможе. Українізація шкіл, українізація книжок, мультфільмів, відеоігор – все це елементи цієї тихої війни “України” проти “Украины”.

Якщо ви скажете, що таким чином – українізовуючи дітей – ми штучно, неприродньо створимо Україну, то ось вам моя відповідь. Справа в тому, що все в світі – починаючи із житла, смаженого м’яса і мови – створене штучно. Людина в принципі створює свій світ штучно, власними руками. Будь-яка літературна мова – це штучна річ, її ніколи не існувало в природі.

Крім того, не треба забувати ту просту істину, що будь-яка ситуація, яка є чинною в якийсь момент часу – не є константою. Тобто якщо сьогодні щось є отак – то воно, скоріш за все, не було так раніше і, скоріш за все, не буде так потім. Все в світі змінюється. І мовна ситуація також.

Крім того – 2, мовна ситуація в Україні є тимчасовою. Будь-яка дво- чи полімовна країна не може залишатися такою завжди. Ситуація завжди розвивається на користь якоїсь із мов. Або власної – як у Франції, де зникли чи майже зникли усі інші мови. Або чужої – як в Білорусі, де зникла власна мова. Бельгія? Ви неуважно слідкуєте за політичною ситуацією в цій країні. Там уже фактично дві різні країни, які з’єднані через Брюссель. Канада? Федеральний уряд як може впливає на Квебек, послаблюючи його незалежницькі настрої (я вже писав про те, як перед референдумом про незалежність Квебеку уряд Канади штучно збільшив там число новоспечених громадян, бо ті гарантовано б голосували проти відділення Квебеку).

Так завжди і всюди. Тобто – ситуація в Україні рано чи пізно відійде від двомовності. Або в бік умовної “галізації”, тобто утвердження однієї мови не тільки як державної, як і як панівної у всіх сферах (за винятком відповідного відсотку нацменшин). Або в бік безумовної “білорусізації”, де білоруська мова виступає таким собі антуражем, етнографічною родзинкою, як північно-російське “окання” або південно-російське “гекання”.

Так-так, обов’язково відійде. Вічно продовжуватися нинішня ситуація не буде. Те, що ви народилися, коли вона вже була – не значить, що ви і помрете при ній. Це у вас відрижка совку говорить – коли люди в школу пішли при Сталіну і мало не на пенсію при ньому ж збиралися іти. В нормальних країнах за людське життя змінюється 100500 правителів. І ситуація у всіх сферах і галузях життя теж змінюється. Наприклад, нові слова в словниках з’являються. Це тільки у нас нікчемні академіки з-під філології навіть правопис не можуть до ума довести, не кажучи вже про якусь актуалізацію лексики (“тітушки” з’явилися в академічних словниках? Отож).

І от в який бік ситуація зміниться – все залежить від нас і них. Хто переможе – той і буде банкувати. Або ми – і житимемо в Україні, або вони – і житимемо (хто не емігрує) в Украине.

Вирішувати вам. Я ж максимально розжував ситуацію. Більше вже нікуди.

27 thoughts on ““Україна” проти “Украины”, або В чому суть історії з Яровою і “яровими””

  1. Повністю згоден. Вже на Майдані я відчув щось не те тут з лояльністю до язика ворога. Потім на війні просто обурювало виконувати накази!!! до дідька, російською! В арміїі!! І далі більше, вся ця свистопляска кацапською вже сформувалась, оклигала і уявила себе головною. Ось така нас чекає “лагідна” кацапізація за нашу лагідну українізацію (

    Вподобано 1 особа

  3. Насправді є таке відчуття, що ми, тобто Україна вже програла у протистоянні з УРСР. Наші еліти консолідувалися на ідеї “другой лучшей рассіі” на теренах України. З Азарова насміхалися, бо він не міг сказати слова українською, а з Авакова – зась, бо він типу “свій”. Калєснічєнка-Ківалова закони ніхто не збирається відміняти. Русифікація нового покоління набуває ще більшого розмаху через споживання російськомовних медіа в російських (!) соцмережах, здебільшого в вконтактє, де вимушені спілкуватися тільки російською. Аваков діє ще й за другим фронтом – знищені фс.то і екс.юа – чи не єдині джерела, де були доступні фільми українською онлайн, більшість тих користувачів перейде на російські ресурси кіно онлайн. Я нажаль не бачу жодного варіанту Україні перемогти УРСР. Сили надто нерівні. Українська так і залишилася за статусом сільською говіркою, тож більшість селян урбанізуючись – русифікуються, поки саме село банально мре. Без дива типу “знищення росії як держави” чи “економічному мегазростанню України” ситуацію не змінити. Тут хіба боротися спочатку проти росії, а потім УРСР і в тій боротьбі сконати, не отримавши відчутних результатів. Перепрошую за дещо песимістичний комент, але так воно видніється загалом.

    Вподобано 2 people

    1. українська мова вже ніколи не буде сільскою говіркою. Але це завдяки таланту Вакарчука, перекладачів на тб та інших людей, які замість скигленя щось роблять. Тільки культурним збагаченням можно змінити ставленя до мови. А те, що тут пишуть деякі особи – фашизм та сталінізм. Уявляєете самий самий скрєп України Тарас Григорович писав російською! Але мені вам шана, бо ви аналізуєте. Зауважте УССР більше не має, Украина це і є Україна, тільки російською. Все. Не треба нам ще українських скрєпів, бо це шлях до дибілізму. Беріть приклад з США, там стільки націй та мов, але це нікому не заважає.

      Подобається

  4. Перестаньте “розкручувати” сайт Ярової. Вся проблема в її допису – надумана. Все, що вона зробила – елементарний маркетенговий хід. Бо найяскравійший піар хід – це скандал. Чим більший скандал – тим більший результат, більший прибуток. А мовне питання – це гарний гачок на який зараз в Україні можна підчипити велику аудиторію. Що з задоволенням і зробили майже всі.

    Подобається

      2. ключова теза – “майже без зусиль держави”, отже ситуація змінюється і без “мовної поліції”. дайте вже спокій. поділяючи українців на україномовних та російськомовних ви працюєте на наших ворогів. обидві групи чудово усвідомлюють необхідність українізації, але свідомої, без примусу. українці взагалі нетерплячі до будь якого примусу.

        Вподобано 1 особа

      3. Останнє речення – брехня. Бо так терпляче здавати рідну мову і з примусу переходити на мову окупанта могли тільки українці. І ще білоруси.

        Подобається

  7. Ублюдочна писанина – автор вважає громадян за дурнів , бо вороття до усср має лише в своїй хворій уяві , а це треба лікувати .Люлька ,перелогінся))

    Вподобано 1 особа

  8. Дивна стаття. Я не читав того, що написала Ярова. Але автор описує не реальну ситуацю, а якісь свої фантазії. Я з Дніпра, російськомовний. Я двома руками за те, щоб в Україні була одна державна – українська, за те, щоб вона активно розвивалась, отримуючи підтримку з боку держави. Я за те, щоб теле-радіо ефір був на 100% українським, щоб українська мова панувала в держустановах і т.д.
    Але давайте реально дивитись на речі: Україна ще дуже довго (а мабуть і ніколи) не буде одномовною країною. Моя дитина навчається в українській школі. Так, мій син буде знати українську. Але скоріш за все, україномовним він не буде, тому що нема в Дніпрі україномовного середовища. І ще довго не буде.

    Вподобано 1 особа

    1. Мій дід все життя прожив в Дніпрі до 1994 року та працював на Петровці. І скільки я пам’ятаю завжди розмовляв украïнською. Так, що це залежить не тільки від середовища.

      Подобається

      1. І скільки таких, як ваш дід, було? А скільки переходило на російську, прямо виходячи з автобуса на автовокзалі Дніпропетровська? Отож. Один приклад – це ніщо. Я теж говорю українською в ЗП. Будемо по мені робити висновок, що ЗП – україномовне місто?

        Подобається

    1. Люди ви подуріли)
      А громадянин України то є просто? У “істєного” арійця, ой вибачте, українця вже є якісь перевади ніж у громадянина України? США збудовано сотнями нація та мов, це вам не про що не свідчить?

      Подобається

  10. Поступове тотальне видалення російської мови має бути концепцією державної гуманітарної політики. Це питання державної безпеки. Це питання “бути чи не бути”. Або ми, або вони. Третього не дано. Російську мову в Україні треба маргіналізувати і профанувати до стану діалектної розмовної говірки неосвіченого люмпен-пролетаріату сходу/півдня. Жодного вивчення рос.мови у державних навчальних закладах. Жодних факультативних гуртків рос.мови, рос.літератури, рос.культури. Жодних книг рос.мовою у продажу, у бібліотеках. Жодних ЗМІ рос.мовою. Поступово ця мова стане містечковою говіркою люмпенів, якою встидатимуться розмовляти у пристойному товаристві.

    Подобається

    1. Так, товарищ Сталін! Ще треба помітити всіх хрестиком, хто колись балакав російською, “свідомі”громадяни нам допоможуть.
      п.с. Ви спочатку зробіть це пристойне товариство, потім побачемо.

      Подобається

  11. “Проблема ця заключається в тому, що в Україні є дві великі спільноти з різним поглядом на майбутнє. – В. М. (До речі, “заключається” – це стовідсотковий русизм, котрий є неприроднім для української мови. Для даного контексту цілковито підходить “полягає”, тобто “Проблема полягає в тому….)”.

    А проблема, як на мене, є набагато глибшою і надзвичайно серйознішою, ніж уявляє автор матеріалу.

    На Українських теренах, як спадок кількасотрічного колоніяльного володарювання московії, має місце “класичний”, за своєю природою, міжнаціональний конфлікт між українцями і “неукраїнцями”, з усіма наслідками. Зокрема маємо вже такі трагічні наслідки, пов’язані з окупацією Криму та війною на сході, де більшість мешканців складають “неукраїнці”. Як розв’язати цей вузол міжнаціональних протиріч? Ну, як варіант, хто кого переможе, власне як це і відбувалось з всіх часів і народів і варто зазначити, що все лише тільки починається і вся боротьба ще попереду.
    А мова, як головний чинник національної ідентифікації, лише починає окреслювати одну з передових ліній протистояння в цьому міжнаціональному конфлікті, загострення котрого відбувається буквально на наших очах і лише тому, що українці починають, підкреслюю, лише ПОЧИНАЮТЬ, заявляти своє право на власну, тобто українську мовно-культурну самобутність.

    Подобається

Залишити коментар