Як неіснуюча Україна довела кримняшів до “бридкого відчуття”

Був у моєму відділі на нинішній роботі співробітник з Криму. Такий, цілком собі проукраїнський, але після анексії його світогляд, очевидно, почав мінятися (я не вникав, мене політичні переконання співробітників не цікавлять, поки вони їх не виставляють наперед роботи і не влаштовують “гей-паради”; наприклад, був ще один севастополець, який, працюючи на держслужбі, виявився конкретним таким ватником – але в робочому чаті ні словом, ні півсловом про це не заїкався). І домінявся аж до того, що, виявляється, Україна винна в тому, що “адекватні кримчани”, які були за Україну – тепер уже не підтримують її.

Я собі так думаю, що люди, які там живуть, просто шукали можливість змиритися із навколишньою дійсністю – і знайшли її. Бо важко жити в оточенні кримняшів, коли думаєш інакше. А так вони самі себе переконали, що Україна погана – і, значить, можна спокійно жити в російських умовах. Але це  таке, мої думки. Може, вони й справді вірять в те, що кажуть. Так само, як рік тому вірили батьки мого друга, розказуючи йому (коли він приїздив до них в гості з материка), що такої країни, як Україна, вже не існує – максимум останні місяці доживає.

Добре. Немає України. Додихає десь там за Перекопом. Жити і радіти кримчанам – на батьківщині. Та що ж виявилося насправді? А насправді виявилося, що Україна не просто є, а значить у їх житті набагато більше, ніж “матушка-Россия”, на яку вони так несамовито мастурбували тієї “кримської весни”.

Спочатку виявилося, що, хоч України і немає, але українські продукти є. Точніше, їх теж не стало (або стало в обмеженій кількості) – і це страшно обурило кримняшів. Як же так, ми всю дорогу цим харчувались, а тепер нам якусь бормотуху завозять з Кубані. Винними, звісно ж, виявилися неіснуючі українці – а не ті, хто ту бормотуху на безкраїх російських просторах виробляють.

Далі постала проблема води. І знову – у всьому винен жовто-блакитний бандерівський фантом, який не дає дніпрову воду. Про те, що самі ж кримчани чи їх рідні “зелені чоловічки” замінували ключові об’єкти на каналі – і через це туди ніхто не сунеться, – традиційно замовчалося.

Туристичний сезон – головна принада Криму. Як ви вже здогадалися, у його зриві (ні, кримняші, звісно, його так не називали, для цього є купа прекрасних евфемізмів, на кшталт “ріст народжуваності є, але від’ємний”) теж винен труп. Це ж саме через його територію росіяни не могли проїхати на відпочинок, а паром через Керченську протоку став уже справжнісіньким мемом. Єдині, хто можуть бути задоволені – це ті жителі Керчі, які торгували продуктами. Стільки народу вони жодного літа у себе не бачили, як під час функціонування “дороги життя”. Ну, а те, що сміттям узбіччя закидали чи позасцикали – на те й Росія, нічого дивного.

Нова біда – електроенергія. Те, що Росія навіть не зачухалася за півтора року про енергетичну незалежність своєї нової території – нікого з кримняшів не обурило. А от те, що давно (ще в 2014-му за всіма прогнозами) померла Україна раптом перестала постачати світло в кримські домівки.

Дивіться, що виходить. Україна, за твердженнями самих кримняшів, уже померла, або близька до цього. Росія ж навпаки – велика держава, до того ж рідна, “своя”,  брати і сестри. В Росії, як відомо, навіть камені з неба не лякають люд православний. Але.

Продуктів не стало українських – ай-яй-яй. Вода закінчилась з Дніпра – та що ж це таке. Кордон правосєки перекрили – беспрєдєл. Електроенергію українську відключили – кошмар, апокаліпсис. Тобто країна, якої не існує, з якої вони з такою радістю і спаленням паспортів утекли – їм чогось не додала. І питання “а з якого дива вона мала б вам щось давати” навіть не виникає. Хоча тут навіть не в міжнародному законодавстві справа – Крим же себе окупованою територією не вважає. За самовизначенням, Крим – частина Росії. Ну так хай про вас Росія турбується! Був такий собі Західний Берлін, абсолютно автономна адміністративно-територіальна одиниця. Так коли Радянський Союз, що контролював територію навколо Західного Берліна, закрив усі кордони – США та інші країни літаками возили все, аж до дрів, аби жителі цього державного утворення не замерзли. Можете почитати про цю унікальну операцію. Я ж витягну лише один факт – літаки сідали в Західному Берліні КОЖНІ ТРИ ХВИЛИНИ. Це приклад того, як країна, яка взяла на себе зобов’язання, піклується про людей.

Але наша історія не завершена. В кінці 2015-го року по кримняшах було завдано потужного подвійного удару. Спочатку Україні пообіцяли в наступному році надати безвізовий режим із Шенгенською зоною – по суті, з Європою (за невеличкими винятками). Кримняші зачухалися, почали шукати свої українські закордонні паспорти, хто їх ще не попалив – але виявилося, що для безвізового режиму підходять лише біометричні документи, яких у них не могло бути за визначенням, бо до березня 2014-го їх ще не існувало.

А сьогодні – найсправжнісінький “удар в спину”. Держдума РФ дозволила колекторам вибивати з кримчан борги перед українськими банками. А це ж був один із найпотужніших – хоч і найпримітивніших (втім, “каков поп, таков и приход”) – аргументів на користь Росії. Мовляв, за кредити бандерівським банкам можна буде не платити. Ще тоді, навесні 2014-го, їх попереджали – будете платити аж бігом. Не вірилось. Ну що ж, тепер це вже не питання віри.

І це ж іще не кінець. Ще пенсії не заморожували, ще талони на продукти не вводили, ще примусово майно не відбирали. А все це буде – навіть до війни, яка рано чи пізно розпочнеться в Криму.

А тепер повертаємось до самого початку. От є “померла” Україна. І є Росія, яка за логікою, законами і взагалі – має опікуватись Кримом. В Україні є смачні і недорогі продукти, є вода, є електроенергія (не по графіку і не кілька разів на день), скоро буде і можливість подорожувати Європою без зайвих перешкод. Небагато? Так в російському Криму і цього немає. Тобто – логічно було б припустити, що кримняші одумаються, зрозуміють, що вони втратили, і зізнаються (самим собі в першу чергу), що треба б повертатися назад, в АРК? Ні, нелогічно.

Тому що кримняші – це плоть від плоті радянські люди. А тепер згадайте, як ті люди бігали за іноземними товарами і продуктами – і в той же самий час люто ненавиділи клятих імперіалістів, які ті каву і джинси, відеомагнітофони і пиво виробляли. В 2015-му році та сама історія. Вони не перестануть нас ненавидіти – а якщо Україна не помре, а навпаки, почне розвиватися, то ненависть тільки виросте. Чого це вони, мовляв, бандерівці, живуть краще за нас, православних?!

Тому навіть не думайте, що ви змусите їх полюбити себе. Максимум, якого можна досягти в ситуації з кримняшами після Реконкісти – це якщо вони почнуть боятися “укропів”, “карателів”, “правосеків”. І або повтікають на той бік Керченської протоки, або сидітимуть тихо, як руді миші, і не заважатимуть відновлювати в Криму українську, а ще краще – кримськотатарську владу.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s